Правосуддя чи катівня інквізиції?

Апеляційний суд міста Києва визнав «законним» повторний арешт Юлії Тимошенко. Виявляється, знаходячись у камері Лук’янівського СІЗО, вона може завадити «слідству» у піднятій з-під нафталіну «справі», що колись порушено проти неї на замовлення тодішнього вищого керівництва держави, та спростовано і закрито усіма судовими інстанціями, в тому числі і колегією із 40 суддів Верховного суду України і тому не підлягає оскарженню за законом.

Апеляційний суд погодився також із тим, що є нормальним і законним по 12 годин без перерви катувати хвору, неходячу жінку в камері в’язниці  виснажливою, безглуздою формальною процедурою, підсумком якої стало абсурдне та одіозне рішення слідчих про повторний арешт заарештованої, яке, попри абсолютну безпідставність, , визнано тим не менше законним та обгрунтованим!

Сучасна світова юридична практика цивілізованих країн, як засвідчили незалежні іноземні експерти, не знає таких ганебних прецедентів.

Показова деталь: довгі роки уряд Сполучених Штатів Америки через програму USAID надавав допомогу на обладнання українських судів сучасною технікою, фінансував навчання суддів світовим стандартам правосуддя, але тепер навіть посол США в Україні Джон Теффт змушений визнати: «подібне правосуддя» не відповідає міжнародним нормам демократичного судочинства та процедурним нормам».

Тож варто наголосити, що судилище над Юлією Тимошенко якщо і відповідає європейським стандартам, то не сучасним, а таким, що існували у Європі протягом XIII-XIX століть. Тоді інквізиція на підставі одних лише чуток або анонімного доносу арештовувала тисячі людей, піддавала звірячим тортурам (також нібито дотримуючись формальних процедур), і, зазвичай, прирекала їх на покарання шляхом спалення на вогнищі та суцільної конфіскації майна. В той час це лицемірно вважалося «милосердям», оскільки під час страти безневинних людей не проливалася кров.

Саме така брехня стала прикметною рисою всього інквізиторського переслідування Юлії Тимошенко нинішньою злочинною владою. Ми вже переконалися в цьому  на прикладі попередньої, так званої «газової справи».

В цій справі дефектом логіки і відвертим бредом є  сама постановка питання про те, що прийняте екс Прем’єр-міністром політичне рішення, правильність чи неправильність якого може дискутуватися саме у політичному сенсі, однак на момент прийняття це рішення було підтримано в Європі, в Росії, в Українському Уряді та в українському суспільстві, але тепер чомусь визнається кримінальним злочином. Перевищенням повноважень вважається те, що міжурядові домовленості схвалено урядом після їх досягнення, а не до того. Нібито Азаров зараз зробив не теж саме…

Формулювання у вироку суду мотиву «злочину» як: «бажання створити позитивний імідж уряду та ефективного керівника держави», непередбачене жодним законом. Тож у такий спосіб можна собі дозволити спалювати на інквізиційному вогнищі всіх політиків та державних діячів і не тільки. Та от біда: таке винищення політиків було б для нинішньої влади також політичним рішенням. Щоб бути чесним, той, кому вистачає «розуму» ухвалювати такі рішення, мав би перш за все спалити самого себе. Однак чесністю тут і не пахне, а от політичним підтекстом та звірячою помстою тхне за версту.

Поза розумовими можливостями та за гранню здорового глузду залишається так зване – «проведення експертиз» та «обчислення збитків» від політичних рішень Прем’єр-міністра під диктовку співробітників Генеральної прокуратури та Служби безпеки України без будь-якої первинної бухгалтерської документації, що штовхає їх на відверте шахрайство, умисне замовчування фактів, небажання та відкидання вимог встановлювати істину, зникнення зі справи документів, які доводять відсутність факту злочину та будь-якої провини екс Прем’єр-міністра України Тимошенко Ю.В.

Лицемірством злочинців у владі було, є і залишається те, що «розслідування» «кримінальних справ» Юлії Тимошенко та інквізиційне судилище над нею здійснюється у стилі гебельсівської пропагандистської спецоперації з формування негативної громадської думки. До того ж не за правилами кримінально-процесуального закону, а за правилами public relations: з вкиданням компромату, якихось цілком фальшивих псевдо-документів, поширенням всупереч елементарній презумпції невинуватості прес-релізів Генеральної прокуратури про «викриття» лідера опозиції у суцільних «злочинах».

Незважаючи на те, що журналістам достеменно відомо, що прес-релізи Генеральної прокуратури щодо Юлії Тимошенко готуються у Адміністрації Президента, влада вперто продовжує заперечувати політичний характер порушених проти неї кримінальних справ та тих, що вони тільки-но планують порушити, ретельно вишукуючи хоч щось. Годинами в телеефірі найвищі чини Генпрокуратури, чиновники Адміністрації Президента, представники партії влади на чолі з самим «гарантом» відверто брехали і брешуть, що, нібито, справа Тимошенко – «звичайна» кримінальна справа, нічим не відмінна від інших і відношення до неї таке самісеньке. Але ж усі ці побрехеньки ніяк не узгоджуються з багатотисячною кількістю бійців «Беркута», «Грифона», інших спецпідрозділів, що охороняють Владу від гніву народного. Чи, може на когось ще із ув’язнених витрачається стільки медіаресурсів та полчища слідчих, прокурорів, суддів, інших дармоїдів? Тобто беззаперечно ми маємо справу з інквізіцією.

То, якщо кримінальне судочинство в Україні нічим не відрізняється від тої середньовічної інквізиції, у жернова якої потрапила сьогодні Юлія Тимошенко, а у подальшому будь-хто з нас, то– цю антинародну систему влади треба негайно міняти. Варто нагадати, що серед кандидатів на посаду Президента України у 2010 році одна лише Юлія Тимошенко першим і найважливішим пріоритетом своєї програми назвала судову реформу. Вона наголосила: «Без створення чесних, правосудних судів ніякі позитивні зміни в країні неможливі. Без них неможлива й справедливість. Суди будуть виведені з-під політичного, адміністративного та корупційного впливу. Ми зробимо їх фінансово незалежними від виконавчої влади. Люди безпосередньо обиратимуть і відкликатимуть суддів». Не складно уявити наскільки сьогодні актуальні та цінні її думки, в тому числі і для неї самої.

Саму ідею судової реформи, як бачимо, Янукович вкрав у Юлії Тимошенко. Однак, як виявилося, ця ідея знадобилася йому лише для лигімітизації швидкої розправи над незалежністю третьої (судової) гілки влади та створення замість неї системи кишенькових судів. Основною фішкою «Судової реформи» Януковича є примітивне запровадження телефонного права – рудіменту часів КДБ. При цьому всі не чисті на руку судді-корупціонери, не тільки залишилися на своїх посадах, але й стрімко просуваються вгору по кар’єрних сходинках.

Завданнями кримінального судочинства, відповідно до статті 2 Кримінально-процесуального кодексу України, є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Така прекрасна теорія, а що бачимо на практиці? Ні в чому невинувату Юлію Тимошенко прирікають на ув’язнення в холодній камері, адже, вимальовуючи її нібито провину, ані слідчі, ані прокуратура чи будь-який суд не посилається на конкретні статті конкретних законів, які б вона порушила і за що була б передбачена кримінальна відповідальність, тим не менше її катують ненаданням кваліфікованої медичної допомоги, не дозволяючи її особистому лікарю чи хоча б незалежним західним спеціалістам провести відповідні дослідження, встановити діагноз та призначити лікування. Вся охорона її прав на життя та здоров’я полягає у тому, що фельдшери з медчастини СІЗО та чиновники МОЗ складають якісь сфальсифіковані акти за результатами нездійснених ніким медоглядів про те, що у Юлії Тимошенко немає протипоказань бути присутньою на засіданнях апеляційного суду, який триває по 10-12 годин на день. Одночасно надаються довідки про дозвіл на допит Ю.В. Тимошенко в камері у зв’язку з тим, що за станом здоров’я не може переміститися у сусіднє приміщення, що знаходиться на відстані 30 метрів від її камери. Все це супроводжується істеричними заявами прокурорів про нібито «симуляцію», провокаційною відеозйомкою, публічною демонстрацією фотографій з камери, відремонтованої спеціально для показухи, у якій після ремонту Ю.В. Тимошенко, що знаходиться у статусі військовополоненої режиму Януковича, не знаходилася жодного дня.

Очільник цієї середньовічної репресивної машини так захопився своєю роллю добропорядного Президента, який «не втручається у правосуддя» і «почувається заручником ситуації», що, здається, остаточно втратив почуття реальності. Про яке «невтручання» може йти мова, коли призначені ним Генеральний прокурор та голова СБУ здійснюють тортури та беруть участь у відвертому цькуванні лідера опозиції? Невже без його відома? Тоді хто він такий в державі Україна? Чи сам він не причетний до надання неприхованих меседжів для «првоохоронців» через ЗМІ?

Невже пан Янукович сподівається, що його облудна маска «доброго царя» введе в оману людей? Він тримає усіх нас та світову спільноту за дурнів, гадаючи, що хтось здатен повірити його побрехенькам, ніби не він санкціонував розгнуздану кампанію поливання брудом Юлії Тимошенко, у якій ключові ролі відіграють його куми, призначенці та оточення з повадками шакалів? Він мабуть вважає, що люди не свідомі того, чиїми указами «переводяться» з провінції до Києва виконавці репресій, слухняні юридичні недорослі в мантіях? Адже розумні, досвідчені і чесні судді на таку підлість не наважаться і залякування тут не допоможе.

Коли у світовій пресі з’явилися перші викриття геноциду, здійснюваного фашистами, геббельсівська пропаганда спробувала роз’яснювати, що концтабори мало не рай земний. Янукович зараз йде тим самим шляхом. Незабаром йому нічого не залишиться, окрім як побудувати бункер, сховатися в ньому зі всією «рейхсканцелярією» від гніву народного та закінчити в ньому своє ганебне життя так, як його закінчують усі фашистські диктатори.

 

 

Олег ТИЩЕНКО, народний депутат України

Юрій Шуляженко, головний редактор

 

Біографія

Статистика