Червоний прапор. Політична анатомія питання.

Напередодні святкування Дня Перемоги 9 травня 2011 року я як народний депутат України особисто об’їхав оселі найзаслуженіших та найпочесніших ветеранів Другої світової війни, які проживають на окрузі, за яким я закріплений. Хочу поділитися своїми враженнями з тими, хто не перебуває у найближчому оточенні ветеранів.

По-перше, це люди, які не тільки пройшли через усю війну, від першого дня до останнього, а й увесь цей час брали участь у бойових діях, мають бойові нагороди, бойові поранення, тобто справжні фронтовики, вік яких на сьогодні досяг 92-95 років.

Замислюючись над феноменом того як стало можливим дожити до такого віку після тривалих нелюдських страждань, побутового дискомфорту, систематичного надмірного фізичного та психологічного виснаження, голоду, постійного очікування смерті (якщо не власної, так найближчих родичів, друзів) та з огляду на інші повоєнні та післявоєнні умови життя, а також опираючись на власні спостереження під час спілкування з ними, я дійшов наступних висновків:

-                це потужна генетична стійкість (батьки цих ветеранів також подолали свого часу 90-річний рубіж);

-                це безмежний оптимізм і людська доброта (не маючи сьогодні можливості вільно і самостійно рухатися, нормально бачити або чути, вони радіють тому, що продовжують дихати, нікому не заздрять, ні на що не скаржаться та готові поділитися останнім);

-                це відсутність шкідливих звичок протягом усього життя (алкоголізм, тютюнокуріння, наркотики, погані вчинки тощо);

-                це стійкість нервової системи (уникнення протягом всього життя в сім’ї, та в суспільстві жодних конфліктних ситуацій, а отже відсутність жодних побутових розбірок);

-                це взірцевий лад у сімейних відносинах (серед них не зустрілося повторно одружених чи таких, що мають дітей або онуків з дурною славою, або не поважаючих своїх батьків, дідів, бабусь і не доглядаючих їх);

-                це працьовитість, невтомність та адаптованість до стресових навантажень, бо ці люди не цураються брудної і важкої роботи, систематично займаючись усе своє життя ще й домашнім господарством та будуючи собі житло власними руками;

-                це повна відсутність зазіхань на те, що їм не належить, неіснування понять «отримувати», натомість добре відомим є зміст слів заробляти важкою працею.

Їх засмучують навіть ті невеликі святкові набори, що їм презентувалися для забезпечення можливості відсвяткувати День Перемоги вдома, оскільки вони вже не в змозі відвідувати відповідні заходи, які для них зазвичай влаштовує місцева влада;

-                це особисті захоплення та хобі, дехто з них і до тепер малює картини, пише вірші, мемуари тощо.

Вони щирі і відкриті люди, які з готовністю розповідали про свої фронтові дороги та перебіг післявоєнного життя, але жоден з них не згадав про суперечки сьогоднішніх політиків навколо кольору прапору, під яким варто святкувати День Перемоги. І тому є всі підстави засвідчити чергові провокаційні дії сьогоднішньої влади, що штучно створює суспільні конфлікти для посилення протистояння в середині суспільства, спрямувати увагу на з’ясування стосунків між нашими громадянами, які по-різному сприймають ініціативу продажних комуністів, підтриману олігархічною провладною Партією регіонів.

Політична анатомія питання, як і всіх інших антинародних дій сьогоднішньої влади, є дуже примітивною.

Лжекомуністи зловили у провладній більшості «золоту акцію», як і лженародна партія Литвина. Однак, якщо Литвин підвішений на гачок справою Гонгадзе і тому беззаперечно робить все, що від нього вимагає Янукович (маніпулює порядком денним сесійних засідань, безпардонно порушує регламент, протягує незрозумілі суспільству законопроекти Президента і Кабінету Міністрів, його фракції голосують синхронно з Партією регіонів і у Верховній Раді і на місцях), то у лжекомуністів набагато більше простору для маневру, поки що…Тому, якщо їм не вдається вициганити в олігархів якихось дивідендів, вони вдаються до відвертого шантажу. Так само і зараз. Цим уламкам комуністичної ідеології терміново потрібно набирати політичну вагу до наступних парламентських виборів, бо суспільство про них майже забуло геть зовсім та й приклад Мороза красномовно на щось натякає. Соціологічні дослідження, навіть замовні, не дають втішних прогнозів щодо їх присутності у майбутньому складі ВРУ. Що робити в такій ситуації? Є три шляхи: перший – зробити щось вагоме, неординарне, нехай і скандальне, щоб отримало широкий відгук у суспільстві і хоча б тимчасово, на час виборчої кампанії, підвищило рейтинг до рівня прохідного відсотка; другий – це знизити той самий рівень до реального для них на сьогодні; третій – відійти від пропорційної системи виборів народних депутатів України, та якщо не повністю повернутися до мажоритарної системи, то хоча б до змішаної - 50% на 50%.

Для чого? Теж все просто і примітивно. Мажоритарна складова – це клондайк для обдурювання виборців. З одного боку, легко розчинитися в інших рейтинговіших політичних силах і за їхніми списками потрапити до ВРУ. Цю шахрайську схему вже відкатано Партією регіонів на виборах до місцевих рад. Варто нагадати, що за рахунок нашої партії «ВО «Батьківщина», очолюваної Ю.В. Тимошенко, шляхом протизаконного втручання Мін’юсту у внутрішньопартійну діяльність та із застосуванням адміністративного ресурсу (продажних судів, ЦВК, прокуратури), сьогоднішньою владою було створено 20 клонованих (нелегітимних за нашим статутом, але таких, що отримали сфальсифіковані за допомогою Мін’юсту документи) партійних організацій, які, використовуючи бренд нашої партії і авторитет нашого лідера у суспільстві, провели до місцевих рад 28 депутатів від наших опонентів.

Відновити справедливість у частині ліквідації таких клонів нам все-таки вдалося, але після остаточного затвердження результатів місцевих виборів, тобто віддані нашій політичній силі голоси відверто вкрадені і всі ці лжедепутати зараз приймають у відповідних радах відповідальні рішення цілком підтримуючи наших політичних опонентів.

З іншого боку, мажоритарникам набагато простіше купити свої мандати і у подальшому ні за що не відповідати. Можна взагалі не з’являтися у Верховній Раді і не виконувати депутатських обов’язків, натомість за допомогою мандату і під прикриттям недоторканності відкриваються необмежені можливості набувати власні капітали. До того ж картку для голосувань можна здавати напрокат тій чи іншій фракції (хто більше заплатить) для голосувань за певні «коштовні» рішення.

Наші лжекомуністи пішли одночасно цими трьома шляхами і потужно натиснули на правлячу Партію регіонів. Яким чином? Згадаймо події, що передували терміновому вжиттю низки політичних заходів провладною більшістю, спрямованих на реалізацію вищенаведених шахрайських схем. Не було жодного сесійного засідання чи виступів у ЗМІ, щоб наші лжекомуністи не погрожували регіоналам вийти з більшості…Натомість усі погрози припинилися (бодай тимчасово) як тільки за їхньою ініціативою прийнято закон про червоний прапор та з’явився на сайті Мін’юсту новий проект Закону про вибори народних депутатів України (поки що неофіційно і напередодні свят, щоб відчути перші відгуки суспільства перш ніж офіційно його реєструвати у ВРУ). Цим проектом Закону передбачаються всі шахрайські схеми, про які йшлося вище.

Слід зазначити, що такі політичні афери цілком влаштовують і Партію регіонів, навіть ціною розколу суспільства, що теж надає їм можливість і надалі знущатися над громадянами, нищити та обкрадати їх. До того ж з’являється шанс отримати похвалу від Москви, що для регіоналів і особисто Януковича зараз конче необхідно. Але ж знову колізія вийшла, бо суспільство майже не згадує лжекомуністів у контексті авторства скандального законопроекту, - увесь­ шквал критики спрямований на Партію регіонів, оскільки без їхньої підтримки нікому б не вдалося протягнути такий недолугий закон. Його небезпечність відчуває і Янукович, риторика якого з цього питання зводиться до того, що він готовий ухвалити цей закон, але той, мовляв, поки що не потрапляв йому на підпис. На підтвердження своїх намірів він особисто починає його виконувати, вивішуючи червоний прапор на передсвяткових урочистостях та примушуючи відданіших губернаторів робити теж саме.

Навряд чи громадяни не бачать цієї вистави. Хто може повірити в те, що закон, прийнятий Верховною Радою більше двох тижнів тому і в той же день підписаний Головою Верховної Ради України, до цього часу не потрапив до Адміністрації Президента? В той час як фундаментальніші і більш суспільно значущі законодавчі акти зазвичай підписуються Януковичем у день їх ухвалення Верховною Радою України. Знов наперсткова гра, продиктована побоюваннями відповідальності у разі виникнення подій, схожих на тепер вже традиційні майдани проти режиму Януковича.

Не ризикуючи цього разу махати шашкою, як у випадку з Податковим кодексом, що знизив удвічі рейтинг Партії регіонів і самого Януковича, він виявляє обережність і попередньо кидає цю інформаційну кістку суспільству, мобілізуючи всі підконтрольні і не тільки, засоби масової інформації. Що отримує у відповідь? Загальні дискусії на «Шустер Лайф», підсумки яких свідчать про розкол суспільства навпіл; відмову низки губернаторів додержуватися вимог цього закону та аналогічних рішень окремих облрад; наміри молодчиків «Русского единства» вдатися до насильницьких дій у Львові на День Перемоги, що 9 Травня й реалізувалося, загрози вуличних сутичок в інших містах.

Можуть таке собі дозволити справжні державні діячі у будь-якій іншій країні? Звичайно ні, тому що вони опікуються не самозбагаченням і самолюбуванням, а проблемами громадян та добробутом своєї держави.

Влада ж Януковича, проваливши за рік управління державою все що було можливо провалити, в подальшому триматиметься тільки на відволіканні уваги суспільства від своїх брудних справ через штучно створені другорядні приводи, що викликають гострі внутрішні суперечки в нашому суспільстві. Хто з цим не згоден, хай відповість на прості запитання:

- навіщо було приймати закон про обов’язковість застосування червоного прапору, який нічого не символізує, оскільки навіть істориками не доведено, що саме цей конкретний аналог має відношення до взяття рейхстагу чи до святкування перемоги на Червоній площі в Москві у травні 1945 року? Тобто цей символ не є історичною правдою, а, з іншого боку, жодним законом України не заборонено хоч кожного дня ходити під тими прапорами, які людина чи організація вважає за потрібне і відповідним чином його легалізувала?

Маю зауважити, що легалізація символіки в нашій державі це не цензура і не обмеження свобод, а засвідчення того, що ця символіка, зокрема прапор, виконана за правилами геральдики та не застосовується кимось іншим. Тобто чинне законодавство є демократичним і не створює суспільних подразників, що загрожують внутрішній стабільності. Але когось це не влаштовує. Відомо кого, бо спекуляції на мові і НАТО себе вже вичерпали і їм потрібні інші провокативні приводи.

Чому лідер лжекомуністів, який призвичаївся до постійного місця проживання у Верховній Раді України, за будь-яку ціну і за принципом – кому війна, а кому мати рідна, відверто погрожує кримінальною відповідальністю посадовим особам органів місцевого самоврядування у разі невиконання ними цього провокативного навіть не закону станом на 9.05.11 р. і в той же час не робить жодних намагань притягнути до кримінальної відповідальності чинну владу за невиконання нею законів України, що на відміну від цього вже вступили у законну силу кілька років тому і передбачають виплати надбавок до пенсій дітям війни, передбачають відповідальність за несвоєчасну виплату зарплат, пенсій, стипендій? Адже зараз навіть суди не розглядають позови громадян на порушників цих законів, оскільки сьогоднішня влада заборонила їм це робити, одночасно розпатякуючи про правову державу і верховенство закону.

Чому він не опротестовує, а, навпаки, підтримує наміри Уряду скасувати всі пільги для ветеранів, які усім своїм життям довели, що вони на це заслуговують?

Відповідь теж нескладна. Використовуючи стійкі традиції колишнього СРСР теперішні лжекомуністи разом зі своїми господарями регіоналами та московськими однодумцями віддають перевагу мертвим героям і жодної гідної уваги не приділяють живим. Так зручніше, адже дешевше. Простіше затьмарити очі ветеранів міфічним червоним прапором, ніж замислитися: чому ті, хто не тільки здобув перемогу, а й створив увесь наявний потенціал держави ледве підтримують своє існування, а провладна комуноолігархічна каста протиправно і протизаконно жирує на їхніх здобутках?

Народний депутат України                                                                      О.І. Тищенко

 

Біографія

Статистика