Деякі коментарі щодо відродження противоповітряної оборони(ППО) України

Деякі коментарі щодо відродження противоповітряної оборони (ППО)України

За озвученими планамиПрезидента країни ПорошенкаП.О.і секретаря СНБО Турчинова О.В. 2016 рік має стати роком відродження ППО,як першочергове завдання у зміцненні війскових озброєнь та якісного підвищення обороноздатності української армії. З понад 100 млрд.грн. передбачених у держбюджеті на оборону у 2016 році чимала доля коштів спрямована саме на це.

Нещодавно О.В.Турчинов презентував у ЗМІ один з конкретних проектів вищеозначеного напрямку державної війскової політики,а саме,модернізації зенитно-ракетного комплексу С-125(силами приватного підприємства чисельністю 500 працівників) шляхом заміни окремих комплектуючих блоків застарілої конструкції комплексу більш сучасними,що,мовляв,підвищить дальність перехвату повітряних цілей і точність їх ураження.

Не вважаючи себе експертом,але маючи 26 річний досвід створення різноманітних ракет для систем ППО колишнього СРСР і знання з цих питань дещо вищі за пересічного громадянина(у 1967 році закінчив Московський авіаційний інститут з напрямку проектування і виробництва ракет),вважаю такий проект приреченим і зніму капелюха перед "творцями",якщо у них щось корисне вийде з їхнього задуму протягом поточного року.

Тож у подальших коментарях маю обгрунтувати свої пісіместичні оцінки.

По перше,комплекс С-125 був прийнятий на озброєння радянської армії ще у 60х роках минулого століття.Ракети до нього виготовлялися у Росії Кіровським машинобудівним заводом,де я в ті часи мав безпосереднє відношення до конструкторської документації цих ракет,адже з 1967 по1969 роки працював інженером-конструктором у філїі №1(при цьому заводі) Генерального розробника ракет,яким було, колись легендарне у ВПК СРСР,МКБ "Факел",що розташоване у Москві. Таким чином,первинна конструкторська документація на ракету,як таку,і на кожну виготовлену одиницю зокрема ,без чого неможливо втручання у її бортові системи,знаходяться,і завжди знаходилися.в Росії,як і авторські права розробників ракети та кожного з її комплектуючих блоків. Як,без наявності в Україні конструкторської,технологічної,виробничої та іншої документації у повному обсязі можливе втручання у надскладний наукоємкий вироб?-незрозуміло,як незрозуміло і порушення авторських прав відповідних розробників,що є невідворотнім під час модернізації без їхньої участі,яка сьогодні неможлива за визначенням. За таких умов,втручання у бортові системи ракети є не тільки порушенням міжнародних юридичних норм а й лишає модернізований вироб будь-яких гарантій працездатності і надійності виконання покладених на нього функцій в процесі штатного(бойового) використання. Теж саме стосується іінших складових ракетного комплексу.

По друге,якщо пусковий комплекс модернізуватиметься шляхом заміни аналогових систем управління цифровими (саме на таких принципах побудовані сучасні підходи до відповідних розробок),то  заміна функціонально поєднаних блоків має виконуватися і на борту ракети,яка є двоступенчатою та має пороховий прискорювач першої ступені і рідинний ракетний двигун другої ступені,бойову частину а також низку інших вибухо та пожаро небезпечних пристроїв.Перш ніж проводити з ракетою будь-які роботи,її потрібно спочатку звільнити від усіх небезпечних речовин.Робиться це на спеціально побудованих (на великій відстані від населених пунктів) розспоряжаючих базах. В Україні,свого часу,для такого класу ракет була побудована,наскільки мені відомо, лише одна така база у Житомирській області,але під більш сучасні ракети  для  комплексів С-300 та С-400,які,до речі, виготовлялися в Україні(я маю до цього безпосереднє відношення і навіть орден за надійність їх у бойовому застосуванні) і які далеко випереджають характеристики БУКа,до якого,у презентованому проекті,намагаються підтягнути застарілу систему С-125. Одначе,для роботи з ракетами комплексу С-125 ця база не готувалася,якщо взагалі вона сьогодні  функціонує. На її переоснащення(чи дооснащення) і приведення до робочого стану у поточному режимі потрібно чимало ресурсів і часу,якого може не вистачити протягом усього 2016 року.

По третє,для самої модернізації ( чи то ракет,чи то інших складових комплекса С-125) потрібні відповідні виробничі потужності.Здавалось би,для цього на території України є у наявності безліч заводів колишнього ВПК СРСР,але,у прикладному сенсі,вони перебувають сьогодні у такому занепаді і з таким величезним браком фахових спеціалістів,що їхнє оснащення та нарощення інтелектуального потенціалу під серійне виробництво(а кількість комплексів,що підлягають модернізації,має бути чтмала,інакше цей проект навряд чи зацікавив би перших осіб держави),потребуватиме ще більше часу та ресурсів аніж підготовка бази розспорядження ракет.

По четверте,кожна партія модернізованих ракет(кількість ракет в партії визначається Генеральним розробником,якого на сьогодні вже не існує) має виправдовуватися низкою надскладних випробувань,в тому числі льотними випробуваннями в реальних умовах,тобто бойовими пусками з метою ураження повітряних цілей. Такі випробування можливі лише в умовах спеціально побудованих полігонів,жодного з яких в Україні ніколи не було і немає.Ще у 50х роках минулого століття,коли увесь СРСР був поведений на ракетно-космічному прориві,таких полігонів було побудовано декілька,але лише в Росії та Казахстані,де було достатньо вільної території для безпечних льотних випробувань ракет ППО та космічних запусків. Для ракет комплексу С-125 використовувався полігон "Сари-Шаган",штаб і наукова база якого розміщувалася у закритому військовому містечку Приозерск,Карагандинської області (Казахстан),де мені доводилося бувати майже щомісяця протягом багатьох років,забезпечуючи льотні випробування виготовлених нами ракет для системи ППО С-300.Але сьогодні полігона не існує,Приозерск являє собою спустошене та зруйноване місто(місто-привід) і,якщо навіть Казахстан виявив би бажання піти Україні на зустріч(що ,в сьогодняшніх умовах неможливо),привести цей полігон до робочого стану Україні не під силу взагалі,та й усього її військового бюджету на 2016 рік точно не вистачить.

Тут далеко не все перелічене,однак і цього,сподіваюсь,достатньо,щоб зрозуміти,що у  проектах створення і модернізації подібних комплексів були,свого часу,задіяні сотні тисяч людей найвищого професійного готунку,на сотнях різноманітних суміжних підприємств,тому викликає великий сумнів,що з поставленим,на державному рівні,завданням по цьому проекту упорається за один рік купка працівників(у 500 людей!!!),що навряд чи мали раніше досвід проектування та виробництва складових комплексу С-125,в тому числі й ракет. Аматорство ж у таких справах є неприпустимим.

Не зовсім зрозумілими виглядають також цілі модернізації застарілих комплексів. Стосовно доцільності підвищення точності наведення на повітряну ціль-є сумніви, оскільки ракета оснащена осколочно-фугасною бойовою частиною і найбільш ефективним для неї є промах 30-50 метрів,адже саме за цих умов ціль потрапляє у диаграму розльоту вражаючих елементів повністю,що гарантує її знищення,в той час як пряме зіткнення ракети з ціллю(при більш точному її наведенні) може призвести до лише часткового її пошкодження.Стосовно підвищення дальності польоту виникає ще більше питань і застережень,бо за рахунок підвищення якості управління дальність підвищиться не набагато.Суттєве підвищення дальності може бути досягнуто лише за рахунок збільшення енергетичних можливостей двигунів першої та другої ступенів,шляхом заміни,скажімо,палевних елементів першої ступені  і пального у баках другої ступені.Однак,в такому випадку, невідворотньо змінюються температурні , часові режими роботи двигунів та скоросні режими ракет на траекторії,на які  конструкція ані двигунів ані ракети не розрахована,тож,майже гарантовано виникатимуть прогари та самопідриви ракет в польоті. Окрім того,підвищення швидкісних режимів викликатиме посилення аеродинамічних і теплових навантажень на корпус і аеродинамічні поверхні ракети,що також неминуче призведе до руйнації ракети на траекторії раніше ніж вона досягне цілі та виконає свою функцію по її знищенню,бо,знову ж таки,не розраховувалася на такі швидкісні режими.

З вищенаведеного виникає питання: "Що насправді дає Україні така модернізація,окрім нічим не виправданого марнотратства?"...15.01.2016р.

 

 

 

Біографія

Статистика