Україна очима Європи

Мало хто сперечатиметься, що період з 2010 року по сьогодні відзначився для України помітним регресом у становленні демократії, зростанні рівня соціального добробуту та політичної свободи, до яких Україна прагнула з моменту здобуття незалежності. Значну частину досягнутого суспільством у цих напрямах фактично знівельовано, а в світ один за одним виходять звіти міжнародних організацій про те, на скільки кроків – а отже років – нас повернуто у минуле. Політичний «камбек» Януковича понад два роки тому встиг ознаменуватись цілою низкою шокуючих для світової спільноти подій, що суттєво спотворили образ України та значно ускладнили її міжнародні відносини.

Замовні і політизовані кримінальні справи, протести, арешти, погрози та переслідування – це і є ті повсякденні реалії, якими запам’яталась наша держава іноземній громадськості і яких, на власному досвіді, зазнає український народ з боку сьогоднішньої влади. Наразі, а особливо у тих, хто знає про Україну лише з медіа, ми цілком справедливо асоціюємось з політичним безладом, розрухою, диктатурою.

 

Україна – це політичні репресії та переслідування

 

Нас сприймають через призму масових арештів та політичних переслідувань представників «помаранчевої влади», що здійснюються з метою залякування інших опозиційних політиків, урядовців  та ізоляції здорової  політичної конкуренції, яка могла б стати на заваді збагаченню та розкраданню державних ресурсів теперішнім можновладцям (Юлія Тимошенко – Екс-прем’єр-міністр України; Юрій Луценко – екс-міністр внутрішніх справ; Валерій Іващенко – колишній в.о. міністра оборони; Ігор Діденко – колишній перший заступник голови НАК «Нафтогаз України»; Анатолій Макаренко – колишній Керівник Державної митної служби; Тарас Шепітько – екс-керівник відділу Київської енергетичної митниці; Тетяна Грицун – колишній заступник голови Державного казначейства; Богдан Данилишин – екс-міністр економіки, отримав політичний притулок у Чехії;  Михайло Поживанов – колишній голова Держкомітету з матеріального резерву, переїхав до Австрії, у зв’язку із політичними переслідуваннями; Тетяна Слюз – екс-голова Державного казначейства, перебуває у міжнародному розшуку; Арсен Аваков – екс-губернатор Харківської області – переховується в Італії від політичних переслідувань та багато інших.).

 

Це прізвища посадовців, які, свого часу, зупинили безконтрольне розкрадання державного майна та врятували Європу від енергетичного колапсу, і їх ми не маємо права забувати. Варто пам’ятати, що лише наші громадяни, і тільки разом, можуть припинити свавілля та анархію сьогоднішніх  провладних політиків в Україні.

Політичні репресії та переслідування в Україні спричинили справжній вибух протестів міжнародних регіональних спільнот, лідерів урядів іноземних країн та прикули увагу усіх провідних мас-медіа світу до такого безчинства в Україні.

 

Німецьке видання Die Welt наголошує: «Помаранчева революція дала Україні шанс, надію на те, що країна прямуватиме демократичним курсом. Однак цього не сталось, демократичні свободи обмежені, колишній прем'єр Юлія Тимошенко сидить за ґратами, режим Віктора Януковича опинився в міжнародній ізоляції.

Влада в країні сконцентрована в руках купки наближених до президента людей, які контролюють ЗМІ, формують державні інститути у відповідності до своїх економічних інтересів. За таких обставин важко прогнозувати, чи "вплине на Януковича міжнародний тиск у цьому питанні". Український президент став "заручником свого ж рішення, від самого початку не усвідомлюючи, до яких наслідків може привести арешт колишнього прем'єра.

Президент не реагує на міжнародний тиск, незважаючи на те, що від тіснішої інтеграції з Європейським Союзом Україна тільки б виграла. Можливо, ЄС викликає в нього неприємні спогади, оскільки свого часу демократична Європа вітала перемогу "Помаранчевої революції". "».

Французький щоденник Le Point зауважив, що судовий процес над Юлією Тимошенко міг би увійти до сталінських анналів, насамперед, через щоденні знущання і жахливі умови в камері. У статті "Сталінський суд над Юлією Тимошенко" наголошується на тому, що головний "злочин" колишнього прем'єра полягає в тому, що вона є останнім символом опозиції, опору, який зародився в часи "Помаранчевої революції". Президент Янукович, провівши велику "чистку", повсюди поставив "своїх наближених з Донбасу". Він узяв під свій контроль телеканали, "два з яких належать його друзям-олігархам, третій – голові розвідки (СБУ)". До того ж український президент працює з 10.00 до 16.00 години, а решту часу він присвячує полюванню, тенісу і караоке у своєму величезному помісті площею 135 га і вартістю EUR 100 млн, придбаному за підозрілих обставин. Загнавши Тимошенко в тюрму, він думає, що позбавився популярного політика, "який може перемогти його на майбутніх виборах".[1]

Нагадаємо:

9 червня 2011 на сесії в Страсбурзі Європарламент висловив власну оцінку, прийнявши резолюцію про ситуацію в Україні «Справи Юлії Тимошенко та інших членів колишнього уряду». У заяві зазначено, що Європардамент «стурбований зростанням виборчого переслідування фігур політичної опозиції в Україні, а також застосуванням непропорційних заходів, зокрема, у випадках Тимошенко і пана Луценко, колишнього міністра внутрішніх справ». Європарламент наголосив на важливості забезпечення прозорості розслідувань і судових процесів, а також застеріг від будь-якого використання кримінального законодавства для досягнення політичної мети. У резолюції зазначається, що триваюче розслідування стосовно визначних політичних лідерів України не має заважати їм брати активну участь у політичному житті країни і в міжнародних зустрічах.

За словами Віоли фон Крамон, члена комітету в закордонних справах бундестагу ФРН, Німеччина вимагає звільнення політичних ув'язнених в Україні та надання їм права участі в парламентських виборах в кінці жовтня.[2]

Не варто також забувати і про розповсюдження репресій проти представників національно-патріотичних організацій та представників українських мас-медіа, від яких потерпає Україна.

 

Україна – країна без свободи висловлювання та верховенства права, яка  не може бути бажаним  гостем для  ЄС

Наразі українська влада і досі не домоглася підписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною, адже однією з умов ЄС є проведення чесних і прозорих виборів в Україні із забезпеченням звільнення політв’язнів.

Разом з цим, уряд Німеччини заявив, що буде готовий дати згоду на підписання парафованої Угоди про асоціацію між Євросоюзом і Україною тільки в тому випадку, якщо Київ почне робити "чіткі" і "однозначні" кроки, які підтверджуватимуть верховенство права в країні.

Комісар ЄС із питань розширення та Європейської політики сусідства Стефан Фюле висловив свою стурбованість щодо свободи слова в Україні: «Якщо ви подивитеся на індекс свободи висловлювання, Україна не здійснила прогрес, а навпаки впала, і це викликає стурбованість”.

Президент Ради ЄС Герман ван Ромпей заявив, що перспективи угоди залежатимуть від політичних обставин в Україні.

Майліс Репс та Марієттою де Пурбе-Лундін з Моніторингового Комітету ПАРЄ («Комітет з дотримання обов’язків та зобов’язань державами-членами Ради Європи») змальовують вкрай похмуру картину реальної ситуації з верховенством права в Україні, в першу чергу – на прикладі кримінального переслідування членів колишнього уряду.

Комісар Ради Європи з прав людини Томас Хаммерберг оприлюднив доповідь по Україні (лютий 2012 рік), якою підкреслено значні недоліки функціонування української системи правосуддя та наслідки цього для дотримання прав людини; висловлено занепокоєння вразливістю судової системи до зовнішнього втручання, в тому числі політичної природи; закликано до рішучих дій по усуненню факторів, які роблять суддів вразливими та послаблюють їхню незалежність, в тому числі процедури та критерії призначення та звільнення суддів, а також застосування дисциплінарних заходів; вказано на склад Вищої ради юстиції, який наразі не відповідає міжнародним стандартам, на дисбаланс між захистом та обвинуваченням та на випадки незаконного переслідування, залякування, та інших форм тиску на адвокатів, що є порушенням прав на захист та перешкоджає ефективному служінню справі правосуддя.

На засіданні Постійного комітету ПАРЄ в Парижі 9 березня 2012 року було ухвалено жорстку заяву про погіршення ситуації ув’язнених політиків в Україні.

15 березня 2012 року Європейський суд з прав людини поставив вимогу уряду України про надання адекватного медичного  лікування Тимошенко «у належній установі». Він розглядає аналогічні дії у випадку Іващенка.  [3]

 

Ось до яких наслідків призвело життя «по понятіям» з президентом Януковичем та його бандитським кланом.

 

Україна – арена непочутого протестуючого народу

 

Чорнобильці, колишні воїни-інтернаціоналісти, підприємці, фермери, студенти, пенсіонери виходять на вулиці, вимагаючи перед усім належного соціального забезпечення, про яке так гучно заявляли регіонали у своїй передвиборній програмі.

 

Згадаємо, що Партія Регіонів обіцяла виборцям:

«захист демократії і свободи»;

«кожному працездатному громадянинові – роботу за фахом і заробіток, що забезпечує гідне життя»;

«підприємцям – свободу ініціативи, податкову стабільність, захист прав власності»;

«молоді – якісну освіту та роботу після її завершення»;

«належний соціальний захист знедоленим»;

«пенсіонерам – пенсії, що забезпечать належне життя»;

«децентралізація влади»;

«надання російській мові статусу другої державної мови»;

«проведення політики добросусідства».

 

Виникає питання: хто відповідатиме за цю відверту суцільну брехню перед громадянами України? Що саме із вищепереліченого вдалося виконати Партії Регіонів?

 

Можливо, арешти опозиційних політиків та урядовців, катування у в’язницях, переслідування, погрози представникам ЗМІ – це і є демократія та свобода?

Можливо, масове безробіття молоді з вищою освітою – це і є якісна робота?

Можливо, підвищення пенсійного віку для чоловіків та жінок – це і є забезпечення належного життя?

 

Про яку підтримку знедолених може йтися, якщо лише 8% із понад 5 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються житлом при досягненні повноліття, а решта стають безхатченками?[4]

 

Політика добросусідства з головним сусідом – Росією, взагалі вийшла за межі розумного. Згадаймо, наприклад, підписання угод «флот в обмін на газ» у Харкові 27 квітня 2010 року. Україна мала отримати знижку у $100 на кожній тисячі кубів (а насправді відстрочку платежу) в обмін на додаткові 25 років перебування Чорноморського флоту Росії на території Севастополя. Проте експерти відзначають, що недоплата до реальної ринкової вартості оренди землі, яку здійснюватимуть моряки, оцінюється щонайменше в $400 млн. щороку або $10 млрд. за «зайві» 25 років, які «вигідно вторгував» для Києва Янукович.[5] Це важко назвати добросусідством, правда ж, коли один сусід фактично грабує іншого…

 

Що стосується свободи ініціативи підприємців, податкової стабільності та захисту прав власності – це взагалі окрема тема для розмови. 2011 – рік ухвалення Податкового кодексу, став першим в українській історії, коли кількість зареєстрованих підприємців була меншою, ніж кількість ліквідованих компаній.

За даними Державної податкової служби, реєстрацію пройшло 176 тисяч фізичних осіб-підприємців, а ліквідовано – 245 тисяч. Тобто 69 тисяч людей вирішили більше не займатися підприємництвом, не створювати робочі місця і не відраховувати до бюджету податки. Якщо навіть припустити, що кожен з них «сидів» на звичайному податку у 200 грн. на місяць, то втрати бюджету від такого скорочення становитимуть 165,6 млн. грн. або $20,7 млн.

Загалом, за даними експертів, за час президентства Януковича через непрофесійні дії представників Партії Регіонів у владі, в тому числі її президента і прем’єра, Україна втратила близько $28 млрд.[6]

Які ще покращення життя подарували нам біло-блакитні? Зростання корупції, завищені ціни під час тендерних закупівель, рейдерські атаки на приватні підприємства, збільшення бюрократичної тяганини, скепсис закордонних інвесторів і, як зазначалося раніше, безліч критичних статей про нашу країну у світових ЗМІ.

У порівнянні з іншими країнами світу, Україна – одна з країн, у якої найвища вартість іпотечних кредитів по відношенню до доходів домогосподарств. Практична недоступність кредитів викликана як високими ставками по кредитах, так і високими цінами квартир. Але, не дивлячись на високу вартість житла, прибутковість оренди в центрі міст України є найвищою в Європі. За відсотками іпотеки від середньомісячних доходів, Київ поступається лише Москві. Середньомісячний дохід киянина після оподаткування - один з найнижчих в Європі.

Єдине, на що спромоглася Партія Регіонів щодо своїх обіцянок – це спроба реалізувати перед виборами надання російській мові статусу другої державної мови, що закінчилося безприцедентною бійкою в стінах Парламенту та обприскуванням мирних протестувальників сльозоточивим газом.

Відповідно до положень статті 10 Конституції України – основного закону України, державною мовою в Україні є українська мова. Отже, для того, щоб запровадити в Україні російську мову як другу державну, необхідно вносити відповідні зміни до Конституції України, в іншому випадку – такий закон буде антиконституційним.

Проте варто також пам’ятати, що «без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної                             культури» (В. Сухомлинський).

 

Україна – країна, яку бойкотують

Через справу Юлії Тимошенко своє небажання їхати на українські матчі, в рамках проведення Євро-2012, доки не вирішиться ситуація з екс-прем’єром, заявили чиновники та політики Німеччини, Іспанії, Бельгії та Нідерландів.[7]

Жодна королівська особа Британії не приїхала до України на чемпіонат Європи з футболу, порушуючи власні традиції, в знак протесту проти порушення прав людини в Україні.[8]

Жоден із членів уряду Австрії не був присутнім на матчах Чемпіонату Європи з футболу в Україні, у зв'язку із ситуацією навколо екс-прем'єра цієї країни Юлії Тимошенко. Раніше про це повідомило австрійське видання Kurier з посиланням на заяву міністра закордонних справ Австрії, віце-канцлера Міхаеля Шпінделеггера.[9]

Зазначимо, що втрата від Євро-2012 для України (за оцінками аналітиків Da Vinci Group) становить $8 млрд.

 

Саміт лідерів країн Центральної та Східної Європи, що проходив у Ялті в травні 2012 року, теж було бойкотовано більшістю країн Європи. Понад 14 президентів відмовилися брати участь в ньому.

"Те, що відбувається з присутністю президентів країн Центрально-Східної Європи на саміті в Ялті – це безпрецедентний випадок в історії України. Щоб практично провалювалися саміти, на території Україні - такого я не пам'ятаю", - говорить заступник директора Центру Разумкова та колишній заступник міністра закордонних справ Валерій Чалий.[10]

 

Скажіть, чи це та країна, в якій ви бачити своє майбутнє, майбутнє ваших дітей?

Горе-правителі скоро пустять у світ Україну, як жебрачку з протягнутою рукою, просити милостині та виконувати будь-які примхи позичальників.

Україну, яка займає друге місце за територіальною величиною на європейському континенті, яка славилась завжди своїми родючими землями та працьовитими щирими людьми, країну, волевиявленням та стійкістю якої, в 2004 році, захоплювався весь світ.

 


[1] http://www.u-e-p.eu/press-overview/2011/december/ukrana-nad-prrvou-vropeiska-presa.html

[2] http://tsn.ua/politika/nimechchina-blokuvatime-pidpisannya-ugodi-ukrayina-yes.html

[3] http://tyzhden.ua/Politics/47489

[4] http://health.unian.net/ukr/detail/228886

[5] http://www.db.niss.gov.ua/monitor/comments.php?catid=8&shownews=319

6http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/35369/Zbytky_vid_Janukovycha_609_na_kozhnogo_ukrajinca?a_srt=2&a_offset=1087

[7] http://faktu-week.ictv.ua/ua/index/read-news/id/1448716

[8] http://tabloid.pravda.com.ua/news/4fd1eb6e51477/

[9] http://ukranews.com/uk/news/ukraine/2012/05/02/69593

[10] http://news.tochka.net/ua/117419-kto-boykotiruet-ukrainu/

 

Біографія

Статистика