Справа ЄЕСУ – це художній твір СБУ і Генпрокуратури на замовну тему: “Кримінальні переслідування Тимошенко Ю.В.»

Технологія політичних репресій та переслідувань примітивно проста і залежить від «авторитету» замовника, визначеного ним об’єкта переслідувань та бажаного ступеня покарання.

Не маючи жодних сумнівів, що кримінальна справа проти Ю.В.Тимошенко по ЄЕСУ порушена на замовлення Януковича, для того, щоб не витрачати багато зайвих слів, прослідкуємо за «логікою» слідства по тексту офіційного обвинувального висновку Постанови «Про притягнення як обвинувачуваного» від 12.10.11 р. старшого слідчого в ОВС з відділу І управління Головного слідчого управління СБ України, майора юстиції Грабика М.В. (далі – Постанова), по справі № 660, на підставі якого розглядатиметься справа в Київському районному суді м. Харкова 15.10.12 року (якщо не буде подальших перенесень).

Вимогою цього документа є вказана в ньому мета замовлення: «Притягнути громадянку України Тимошенко Юлію Володимирівну 27 листопада 1960 року народження, як обвинувачену у кримінальній справі №660, пред’явивши їй обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.15 і ч. 5 ст. 191 КК України».

При цьому норма закону, на яку посилається в постанові слідчий і є тим самим замовним ступенем майбутнього покарання, оскільки вказані у постанові правові норми містять конкретні санкції, що знайдуть своє відображення у подальшому, якщо в суді буде доведено вину обвинуваченого.

Тобто справа залишається за «дрібницею» – освятити судовими рішеннями усіх інстанцій ті аргументи і висновки, які навів слідчий у Постанові.

Слід нагадати, що за практикою політичних переслідувань і політичних репресій новітньої бандократичної історії України не спостерігалося випадку, щоб будь-який суд у будь-якому складі піддав сумніву наведені слідством і обвинувальною стороною (а це зазвичай Генпрокуратура) аргументи, в той час як усе суспільство і весь цивілізований світ лихоманить від вибірковості та упередженості українського «правосуддя», заангажованості та жорсткої залежності від замовника. Тому судові процеси в Україні сьогодні – це ширма, димова завіса, що слугує лише для створення вигляду нібито інституту пошуку істини. Створена на державному рівні можливість маніпулювати Конституцією і нормами законів, а, при необхідності, термінового внесення бажаних змін до них, відкриває широкий шлях для диктаторів клану Януковича.

Саме за такими сценаріями чинилися репресії проти Тимошенко, Луценко, Макаренка, Іващенка і багато інших, аналогічні методи влада демонструє у черговій замовній справі № 660.

Постанова про обвинувачення Ю.В.Тимошенко по цій справі міститься на 11 сторінках, її текст опубліковано в мережі Internet, тому посилання на неї є розголосом таємниці слідства. Такі дії можна кваліфікувати як розголошення даних досудового слідства, які ганьблять людину, принижують її честь і гідність (частина друга статті 387 ККУ).

Тим не менше, розголосу даних, які містить Постанова, опублікована на загал, правоохоронними органами не вбачається.

Перш за все, необхідно виокремити безліч безпідставних припущень, якими оперує слідчий у Постанові, що не підтверджені фактичним матеріалом, та, розвиваючи які, у подальшому він вибудовує свої висновки.

 

А саме:

«Тимошенко Ю.В., являючись співзасновником, з 24.11.95р. по 01.01.97р. Президентом, а в подальшому фактичним керівником (ПФКЄЕСУ)…»

Що таке фактичним керівником в юридичному розумінні? Мабуть, і слідчий не знає…

«Вчинила, за попередньою змовою з Лазаренком П.І…., дії, направлені на розтрату державного майна в особливо великих розмірах…»

Як розуміти твердження про попередню змову? Чи слідчий був свідком цієї змови (чого також недостатньо), чи він має якісь документальні беззаперечні докази змови? Звичайно, ні того, ні іншого не існує в природі, як і провини Ю.В.Тимошенко у причетності до розтрати державного майна. Про яке розкрадання чи розтрату державного майна може йти мова, якщо вона, в той час, не мала до нього жодного відношення, очолюючи суто приватну структуру. Якщо ж щось подібне вчинив П. Лазаренко, будучи Першим віце-прем’єр-міністром України, з 05.09.95р. по 28.05.96р., та Прем’єр-міністром України, з 28.05.96р. по 02.07.97р., це його особиста відповідальність як службової особи.

«Вступила (з Лазаренком) у попередню змову, переслідуючи мету створення комерційної структури для її залучення до виконання програми зустрічних розрахунків за поставку російського природного газу на територію України товарною продукцією та виключення цієї, новоствореної юридичної особи до переліку підприємств, постачальників природного газу споживачам України.»

Виникає питання: чому вступила в попередню змову?

Хіба, як підприємець, бізнесмен, вона не мала права проводити відповідні ділові переговори з органами державної влади та службовими особами, зокрема Прем’єр-міністром, звернутися до нього з такою ініціативою? У чому порушення закону? Чи створення таких структур було заборонено чинним на той час законодавством? Теж ні.

Положеннями статті 42 Конституції України (у редакції від 01.01.2006 р.) кожному гарантоване право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Одним із обов’язків держави – забезпечення захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Чому тоді цей факт є предметом уваги правоохоронців? Просто так, щоб посилити обвинувальні позиції, накрутити ситуацію та наповнити справу великою кількістю паперів, щоб стверджувати, що це складна справа, яка налічує певну кількість томів? Мабуть, на погляд фабрикаторів, так солідніше виглядає сторона обвинувачення в суді і є про що торочити.

«Лазаренко звернувся до Міністра оборони РФ Грачова з листом, яким запропонував задіяти у взаєморозрахунках за поставлений до України російський газ спеціально створену для цього корпорацію ЄЕСУ…»

І що? Яка тут може бути відповідальність Ю.В.Тимошенко за дії Прем’єр-міністра України, якщо навіть вона, як підприємець, була в цьому зацікавлена? Більше того, писати листи та звернення своєму колезі з міжурядових чи договірних питань – це невід’ємне право Прем’єр-міністра України. Де тут порушення? Але слідчий бачить у цьому злий умисел і продовжує далі…

«Тимошенко Ю.В., діючи на виконання спільного з Лазаренком злочинного умислу… організувала перереєстрацію ТОВ «КУБ» в ЗАТ ПФК ЄЕСУ…»

Для чого ця констатація з викладенням подробиць реорганізації незрозуміло, оскільки про незаконність такої реорганізації не йдеться. Прийняттям і реалізацією такого рішення Ю.В. Тимошенко знову ж таки нічого не порушувала.

«Маючи з Тимошенко Ю.В. єдиний умисел … Перший віце-прем’єр-міністр України Лазаренко, зловживаючи службовим становищем, діючи з корисливих умислів в особистих та Тимошенко Ю.В. інтересах, дав вказівку службовим особам АТ «Укргазпром» підготувати та направити до РАТ «Газпром» листи з проханням укласти контракти на поставку газу споживачам України, зокрема через ЗАТ ПФУ ЄЕСУ…»

Тобто будь-які узгоджені дії держави і приватної структури слідчим кваліфікуються не інакше як умисел. Якщо навіть вони ідуть на користь і державі, і комерційній структурі? З Фірташем сьогодні чомусь інша ситуація…

Чому надання управлінських вказівок підпорядкованій КМУ структурі розцінено як зловживання службовим становищем? Теж незрозуміло. А у разі якщо Лазаренко щось тоді порушив, як Перший заступник Прем’єр-міністра України, то чому проти нього та тодішнього Прем’єр-міністра України Марчука не відкрито кримінальну справу навіть по цьому епізоду, адже Тимошенко Ю.В. як екс-прем’єра засудили, спираючись саме на це формулювання.

«Перший віце-прем’єр-міністр П. Лазаренко, зловживаючи службовим становищем, діючи з корисливих мотивів…своїх та в інтересах Тимошенко Ю.В. дав вказівку… направити до РАТ «Газпром» листи від 23.11.1995 р. № 39-5255 та від 04.12.1995 р. № 19-5399 з проханням укласти контракти на поставку газу споживачам України у 1996 році з рядом начебто погоджених Кабміном підприємств, зокрема із ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» у обсязі 20-25 млрд.куб.метрів…»

Відповідальність за підготовку та направлення вищевказаних листів відповідного змісту за вказівкою офіційної службової особи – Першого віце-прем’єр-міністра П. Лазаренка повинна нести виключно держава, у разі виникнення певних порушень.

Варто звернути увагу, що положеннями статті 21 вищевказаного Закону тієї ж редакції встановлено, що державні органи управління Української РСР та місцеві Ради народних депутатів Української РСР мають право розміщувати, як правило, на конкурсній основі державні замовлення на виробництво, експорт і імпорт товарів серед суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності приймають державні замовлення виключно на добровільних засадах на умовах і в обсязі, які визначаються цивільно-правовими договорами (контрактами), що укладаються між цими суб'єктами та державним замовником.

З огляду на вказане, зазначений перелік підприємств був рекомендований українською державою на законних підставах.

Щодо участі Ю.В. Тимошенко як заінтересованої особи в тодішніх діях П. Лазаренка– такі звинувачення в її адресу безпідставні та гіпотетичні, що є неприпустимим при здійсненні досудового розслідування.

«При цьому з метою створення за участю підконтрольних їй (Тимошенко Ю.В.) ЗАТз «ПФК ЄЕСУ» та компанії «United Energy Internation Limited» фінансової схеми, яка переслідувала мету створення начебто законних можливостей для реального переміщення за кордон валютних коштів від реалізації в 1996 році природного газу споживачам України, достовірно знаючи про те, що корпорація ЄЕСУ, як об’єднання двох юридичних осіб ПФУ ЄЕСУ та UEIL, на той час, не існувала, ніде не була зареєстрована і прав юридичної особи не мала, під час підготовки договору наполягала на внесенні в його преамбулу відомостей про те, що компанія UEIL є корпоративним членом ЗАТ «ПФК ЄЕСУ» і виступає на її боці.»

Укладення такого виду договорів повністю відповідає вимогам тогочасного законодавства, зокрема положеннями ЗУ «Про господарські товариства» (редакція від 19.09.1991 р.) угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством. Угоди, укладені засновниками до моменту реєстрації товариства і надалі не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для засновників (статті 34).

Також звертає на себе увагу фраза слідчого: «Начебто законних можливостей», оскільки такі можливості мають бути або законними, або протизаконними – третього не буває. Як бачимо, слідчий не насмілився назвати вказані дії незаконними, з чого вбачається їх відповідність чинному на той час законодавству. Про що тоді мова?

Фрази: «Достовірно знаючи» і «Наполягала» тут теж є припущеннями, висмоктаним з пальця, бо повністю облишені доказової бази за визначенням. І якщо під час укладання договорів Ю.В. Тимошенко на чомусь наполягала, то це її невід’ємне право, а от дослідити законність і погодитися чи не погодитися з цими наполяганнями – це обов’язок іншої сторони договору. Де тут провина Ю.В. Тимошенко? Навпаки, цей епізод підкреслює її високі ділові та дипломатичні якості, чого не вистачає сьогоднішнім можновладцям на переговорах з Росією з тих же самих питань.

«З цією ж метою за вказівкою Тимошенко Ю.В. , Генеральний директор ЗАТ «ПФК ЄЕСУ» Тимошенко Г.А. і керуючий компанії UEIL Аскай, які не були обізнані з кінцевими злочинними намірами Тимошенко Ю.В. і Лазаренка П.І. …. Уклали фіктивний контракт № 24 від 30.12.1995 р. (з РАТ «Газпром»), за умовами якого саме компанія UEIL постачатиме ЗАТ «ПФК ЄЕСУ» протягом 1996 р. російський природний газ …»

Чому знову ж таки за вказівкою Тимошенко Ю.В. «Якщо Генеральний директор ЗАТ «ПФК ЄЕСУ» має усі повноваження за статутом на укладення договорів від імені очолюваної ним структури? На підставі яких визначених кримінальним законодавством доказів встановлено надання таких вказівок? Про які конкретно кінцеві злочинні наміри Тимошенко Ю.В. і Лазаренка П.І. йдеться? Чи висловлених на початку слідчим припущень достатньо, щоб у подальшому вживати їх як цілком доведене твердження?

Адже Основним Законом України встановлено, що обвинувачення не можуть базуватися на припущеннях (частина третя статті 62), якими так вдало маневрує слідчий у обвинувальному висновку.

Що означає фраза «Уклали фіктивний контракт?» Адже контракт може бути фіктивним лише тоді, коли сторони оперують неіснуючими субстанціями або свідомо порушують вимоги чинного законодавства. Крім того, положеннями статті 6 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» (в діючій на той час редакції) передбачено, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами Української РСР.

Однак про це не йдеться, що вказує на відсутність у слідчого таких фактів.

«… на підставі листа Першого віце-прем’єр-міністра України Лазаренка П.І. від 08.11.95 р. № 38-2984/4 з пропозицією залучення ЗАТ «ПФК ЄЕСУ» до виконання програми зустрічних розрахунків за поставку російського природного газу на території України товарною продукцією бюджетним установам і організаціям, в тому числі підпорядкованих Міністерству оборони РФ, в рахунок заборгованості РАТ «Газпром» по бюджетних платежах…»

У вищезазначених твердженнях, перш за все, йдеться про програму зустрічних розрахунків між двома державами – Росією та Україною, тобто міждержавною домовленістю згідно зі встановленими на той час нормами міжнародного права. ЗАТ «ПФК ЄЕСУ» – комерційне підприємство, яке здійснювало свою діяльність на підставі ліцензії «на зовнішньоекономічну діяльність», та, в цьому випадку, виконувало свої зобов’язання з надання послуг відповідно до укладених договорів.

При цьому положеннями ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» (в редакції від 16.04.1991 р.) передбачено, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності не несуть

відповідальності за дії Української РСР як держави. Тому ЗАТ «ПФК ЄЕСУ» не несло жодної відповідальності за виконання міждержавної програми зустрічних розрахунків, окрім виконання власних зобов’язань як суб’єкта господарювання, передбачених укладеними договорами.

«Міністерством фінансів РФ…..винесено наказ № 247 «Про надання казначейських звільнень …., який зокрема свідчить про сприйняття російською стороною ЗАТ «ПФК ЄЕСУ» як безпосередньо уповноваженої Урядом України структури в частині виконання міжнародних угод щодо поставок газу.»

У цій частині слідчий називає ПФК ЄЕСУ за сприйняттям російської сторони уповноваженою Урядом України, хоча далі по тексту Подання підтверджує, що «… корпорація уповноважена на проведення такої діяльності саме Кабінетом Міністрів України, що не відповідало дійсності, оскільки Урядом України з цього питання не було прийнято жодного рішення».

Виходить, що корпорація ЄЕСУ не була уповноваженою Урядом України, це лише були домисли російської сторони, що базувалися на листі П. Лазаренка, яким було рекомендовано низку підприємств, на укладання договорів з якими російська сторона погодилася.

«З метою отримання від РАТ «Газпром» природного газу на суму 300 млн. доларів США по договору від 29.12.95 р. за № 4ГУ-96 з урахуванням наказу Міністерства фінансів РФ № 247 під зобов’язання майбутніх зустрічних поставок товарної продукції для Міністерства оборони РФ 29.05.96 р. Президент ЗАТ «ПФК ЄЕСУ» Тимошенко Ю.В. уклала з Міноборони РФ Генеральну Угоду № 1957-1-96 щодо оплати очолюваною нею комерційною структурою матеріально-технічних ресурсів, поставлених Міністерству оборони РФ підприємствами-виробниками продукції для будівництва і утримання збройних сил за рахунок коштів федерального бюджету на 1996 рік відповідно до залікового акту від 29.05.96 р. (додаток № 1 до Угоди)… виконані всі зобов’язання по оплаті матеріально-технічних ресурсів, що підлягали постачанню установам і організаціям Міністерства оборони РФ, на суму, еквівалентну 30 млн. доларів США.»

Тобто слідчий визнає, що вищезгадана угода з МО РФ буде законною, виконана своєчасно і у повному обсязі:

«Не дивлячись на це Генеральним директором ПФК з ЄЕСУ Тимошенком Г.А. діючого за вказівкою Тимошенко Ю.В., укладено контракт з Центральним управлінням матеріальних ресурсів і зовнішньоекономічних зв’язків МО РФ за № 148/1697 (коли? Не вказується…) щодо постачання корпорацією ЄЕСУ Міністерству оборони РФ товару, в порядку погашення казначейських податкових звільнень, виданих Міністерством фінансів РФ РАТ «Газпром», по платежах в федеральний бюджет. При цьому Тимошенко Ю.В. за сприяння Лазаренка…. На ринку газопостачання України, організувала в період квітня-серпня 1996 р. перерахування на його особисті рахунки в банках Женева (Швейцарія) через рахунки компанії «Somolli Enterprises Limited» 64, 48 млн. доларів США за рахунок коштів отриманих ЄЕСУ від реалізації споживачам України у 1996 р. російського природного газу, що були переведені на рахунки компанії UEIL за договором від 30.12.95 р. № 24.»

Вкотре фраза: «за вказівкою Тимошенко Ю.В.» - ріже свідомість, бо як це можна довести і навіщо Генеральному директору чиїсь вказівки? Про який період йдеться і по яких боргах? Не зрозуміло. А отже, і зв’язок між двома посиланнями відсутній, але дуже потрібний для посилення враження про скоєння якогось тяжкого злочину.

«Також Тимошенко Ю.В. діючи з корисливих мотивів, з метою власного та Прем’єр-міністра України Лазаренка збагачення з метою …… вступила з останнім у серпні 1996 р. в попередню змову, спрямовану на розтрату коштів державного бюджету України шляхом покладання виконання зобов’язань ЗАТ «ПФК ЄЕСУ» по розрахунках з МО РФ на Кабінет Міністрів України.»

Вказане твердження не відповідає ані логіці, ані тогочасним вимогам законодавства. Як ми вже з’ясували, ЗАТ «ПФК ЄЕСУ» не було уповноваженим суб’єктом Уряду України, тому держава не мала ніяких правових підстав брати на себе зобов’язання комерційного підприємства, згідно з укладеними ним договорами.

Це підтверджується положеннями статті 32 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», згідно з якими Українська РСР як держава не несе відповідальності за дії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності не несуть відповідальності за дії Української РСР як держави.

Ціла тирада упередженості зі змісту якої нічого не випливає. Слова: «з корисливих мотивів», «з метою особистого збагачення», «за попередньою змовою з Лазаренком» і т.д. є, знову ж таки, припущеннями та звичайними емоціями. Єдине, що вони в чергове характеризують – це упередженість влади стосовно Тимошенко Ю.В. особисто.

«З цією метою, на виконання спільного з Тимошенко Ю.В. злочинного умислу, Лазаренко П.І., будучи обізнаним з повідомлень РАТ «Газпром» та Міністерство оборони РФ про незадовільний стан розрахунків ЄЕСУ за отриманий газ, зловживаючи своїм службовим становищем Прем’єр-міністра України 26.08.1996 р. направив голові Уряду РФ Чорномирдіну В.С. листи № 64-2297/8 та 64-2298/8, якими гарантував виконання ЄЕСУ взятих на себе зобов’язань щодо поставок матеріально-технічних ресурсів Міністерству оборони РФ, зазначивши, зокрема що вказана корпорація уповноважена на проведення такої діяльності саме Кабінетом Міністрів України, що не відповідало дійсності, оскільки, Урядом України з цього питання не було прийнято жодного рішення.»

Положеннями статті 34 ЗУ «Зовнішньоекономічну діяльність» (в редакції від 16.04.1991 року) передбачено, що дії державних органів та офіційних службових осіб цих органів вважаються діями Української РСР як держави в цілому. Держава несе за них відповідальність, як зазначено у цій статті.

Павло Лазаренко, як Прем’єр-міністр України, вчиняв вищевказані дії від імені Держави, тому відповідальність за такі дії повинна нести Держава.

Слідчий неодноразово акцентує увагу, що ЄЕСУ не було уповноважене українським Урядом на здійснення відповідної діяльності, тому з цієї позиції ніяких обвинувачень ЄЕСУ пред’явлено бути не може.

Замість детального вивчення слідчими органами законодавства, яке врегульовувало на той час зовнішньоекономічні відносини, ми вкотре спостерігаємо риторику та низку припущень: «з метою виконання злочинного умислу», «зловживаючи своїм службовим становищем» (начебто Прем’єр-міністр України не має повноважень листуватися з Прем’єр-міністром іноземних держав. Якщо так, то де тоді посилання на статтю Закону України, який у таких спосіб порушено?).

Стосовно гарантування КМУ щодо виконання поставок ЄЕСУ, чи можна визначати лист Прем’єр-міністра України як надання гарантії суб’єкту господарювання, який не є уповноваженим Урядом України? Слідчий повторно оминає конкретику і не посилається на статтю Закону, яку порушив у даному випадку тодішній Прем’єр-міністр України Лазаренко П.І. Адже тільки порушення Закону передбачає кримінальне переслідування. Тим не менше, цей важливий момент вкотре чомусь не згадується.

Вирішальне ж значення в цьому епізоді те, що Лазаренко П.І. цими листами не дає державних гарантій, що роздмухується Генпрокуратурою аби звинуватити Тимошенко Ю.В., він тільки підтверджує спроможність ЄЕСУ, виконати покладені на неї зобов’язання.

До того ж, 17.10.2011 року у вітчизняні мас-медіа вибухнули сенсаційними заголовками «Україна не брала на себе борги ЄСУ – лист Лавриновича до Богословської». У листі Міністра юстиції України О.В. Лавриновича вказано, що «на момент написання листів П.Лазаренка до російського Уряду в період з 1995 року по 1996 рік Законом України від 05.12.1990 року «Про бюджетну систему» Урядом України не надавалися державних гарантій по зобов’язанням суб’єктів господарювання».

Про які ж надані державні гарантії може йти мова, якщо державний Міністр підтвердив, що таких гарантій не було?!

Що ж стосується особисто Тимошенко Ю.В., то вона взагалі не може нести відповідальності за документи Кабінету Міністрів України чи Прем’єр-міністра, оскільки, на той час, вона не працювала в уряді, і тому не може мати жодного відношення до їх підготовки, оформлення та направлення.

«З метою врегулювання заборгованості по платежах в федеральний бюджет підприємств РАТ «Газпром» та здійснення фінансування видатків федерального бюджету на 1996 рік на оплату матеріально-технічних ресурсів для потреб підвідомчих РФ структур, що поставляються «ЄЕСУ» в залік заборгованості за спожитий природний газ, в сумі, еквівалентній 250 млн. доларів США, 28.11.96р. між Міністерством фінансів РФ, Міноборони РФ, РАТ «Газпром», Державною податковою службою РФ, КБ «Національний резервний банк» РФ з ЄЕСУ в особі Ю.В. Тимошенко та підконтрольною їй компанією «UETL», зазначеною корпоративним членом ЄЕСУ в особі управляючого Аксоя Ш.Є., укладено угоду № 01089, предметом якої стало погашення заборгованості підприємств РАТ «Газпром» перед федеральним бюджетом РФ на суму, еквівалентну 200 млн. доларів США.»

Що тут протизаконного? Як вже було зазначено, тогочасне законодавство передбачало свободу укладання договорів суб’єктами господарювання у здійсненні ним зовнішньоекономічної діяльності. Навіть слідчий в цій частині не дає обвинувальних коментарів.

«На виконання зазначеної вище угоди між ЄЕСУ в особі генерального директора Тимошенка Г.А., діючого за вказівкою Тимошенко Ю.В., підконтрольною їй же компанією «UETL», в особі уповноваженого Аксоя Ш.Є., які не були обізнані з кінцевими злочинними намірами Тимошенко Ю.В. і Лазаренко П.І., та ЦУМРіЗЕЗ МО РФ укладено додаткову угоду № 148\1697-84 до контракту № 148\1697 від 25.07.96 р., предметом якої стало постачання ЄЕСУ додаткових обсягів товарно-матеріальних ресурсів для потреб МО РФ на суму, еквівалентну 250 млн. доларів США, перерахованих на кошти «UETL», що виступає на стороні ЄЕСУ та забезпечує оплату додаткового обсягу матеріально-технічних ресурсів підприємствам-виробникам. В свою чергу компанією «UETL» перераховано 250 млн доларів США РАТ «Газпром» в рахунок погашення заборгованості «ЄЕСУ» за отриманий газ по договору №4ГУ-96 від 29.12.95.»

Звертає на себе увагу маніакальна схильність слідчого майже у кожному епізоді повторювати фразу: «За вказівкою Тимошенко Ю.В.» (чим доведено, що вона взагалі надавала якісь вказівки?); «не були обізнані з кінцевими злочинними намірами Тимошенко і Лазаренка» (начебто це вже доведений факт, а якщо він не доведений, про що вже йшлося, то і ніхто не міг знати те, чого не існувало, а лише зараз у цій справі притягнуто за вуха, щоб черговий раз обмазати багнюкою Тимошенко Ю.В., навіть не Лазаренка, який власноруч підписував документи такі не зручні для сьогоднішньої влади). Тим не менше, цей епізод вдруге констатує виконання зобов’язань «ЄЕСУ» перед РАТ «Газпром» у повному обсязі.

«Надалі, на виконання спільного з Тимошенко Ю.В. злочинного умислу, направленого на розтрату коштів державного бюджету України шляхом покладання виконання зобов’язань «ЄЕСУ» по розрахунках за спожитий природний газ на Кабінет Міністрів України, 31.12.96р. у зв’язку з відмовою РАТ «Газпром» укласти з ЄЕСУ договір на поставку Російського газу на 1997 рік без урядових гарантій Лазаренка П.І….

Продовжуючи зловживати своїм службовим становищем Прем’єр-міністра України, Лазаренко П.І. дав вказівку Державному міністру Мінченку А.К., котрий не був обізнаний з кінцевими злочинними намірами Тимошенко Ю.В. і Лазаренка П.І., підготувати, підписати і надати «РАТ «Газпром» гарантію Уряду України від 31.12.96 р., якою, в разі виникнення заборгованості при оплаті за газ, поставлений споживачам України РАТ «Газпром» по договорах від 31.12.96 р. № 2ГУ-97 та № 3ГУ-97, Уряд України приймає на себе зобов’язання погасити таку заборгованість за рахунок товарно-матеріальних цінностей з державного резерву України на суму 200 млн.дол.США.

У цьому епізоді апріорі стверджується нічим непідтверджена теза про злочинні наміри Тимошенко Ю.В. і Лазаренка П.І., хоча з тексту вбачається, що це був останній день 1996 року, коли продовжувати переговори з Росією (які завжди йдуть дуже важко) вже не було часу, і тодішньому уряду потрібно було негайно приймати політичне рішення, щоб не залишити Україну і Європу без газу. Тим більше, що надання гарантій держави, у разі нагальної потреби, законодавством не забороняється.

У даному випадку маємо справу зі звичайною партнерською взаємодією держави і бізнесу, коли частину ризиків згодилася взяти на себе держава.

Однак ключовим є питання, чи може вважатися лист, підписаний хоч державним міністром Мінченком А.К., хоч тодішнім Прем’єр-міністром Лазаренком П.І., державною гарантією за тодішнім законодавством, оскільки чинним законодавством передбачено, що держава може надавати гарантії виключно постановами КМУ. Може в цьому полягало зловживання Лазаренка П.І. службовим становищем? Але до чого тут Ю.В.Тимошенко? Адже вона не могла брати безпосередньої участі у розробці та підписанні навіть цього листа, не будучи на той час службовою особою ані Кабінету Міністрів України, ані будь-якого іншого державного органу. Це свідомо робив, як зазначено у тексті, державний міністр Мінченко А.К. То яку відповідальність за дії Кабінету Міністрів України може нести Ю.В.Тимошенко?

«Враховуючи надання вищевказаної Гарантії уряду України від 31.12.96 р., за згодою РАТ «Газпром» на укладання договору 31.12.9 6р., Тимошенко Ю.В., як президент «ЄЕСУ» разом із керуючим підконтрольної їй компанії «UEIL» Аксоєм Ш.Є. уклали з РАТ «Газпром» договір № 3ГУ-97 на поставку Росією природного газу споживачам України в 1997 році у обсязі 15,5 куб.м.»

З цього епізоду вбачається, що російській стороні було достатньо листа Лазаренка П.І. для укладання договору з ЄЕСУ. Слід зазначити, що застосоване слідчим словосполучення «Гарантії Уряду України» застосовано штучно і упереджено для посилення обвинувальних позицій. Насправді, як вже наголошувалося, будь-який лист не може бути гарантією уряду, для цього потрібна постанова КМУ, яку не вимагала російська сторона. Не могло бути помилки росіян у такому відповідальному питанні.

Що стосується гарантованих листів Лазаренка П.І. щодо бартерних розрахунків за газ, то вони б були виконані своєчасно і у повному обсязі, якби не внутрішні уверти в Україні часів Кучми щодо штучної руйнації бізнесу Тимошенко Ю.В. і політичної ліквідації Лазаренка П.І. А це означає, що всі ризики, які справдилися по цьому договору, мають бути компенсовані тими руйнівними силами, які й перехопили тоді виконавчу владу в державі та газовий бізнес ЄЕСУ.

Однак про притягнення до відповідальності Кучми і його спільників, які зухвало руйнували всю цю систему газопостачання з суто корисливих інтересів, в цьому обвинувальному висновку ані слова. Це ще один яскравий показник вибірковості сьогоднішнього судочинства в Україні.

Введене слідчим поняття «підконтрольні їй структури» залишається незрозумілим, але тенденційним.

«Тимошенко Ю.В., продовжуючи використовувати створену за участю підконтрольних їй «ЄЕСУ» та «UEIL» фінансову схему, яка переслідувала мету створення начебто законних можливостей для реального переміщення за кордон валютних коштів, отриманих від реалізації природного газу споживачам України, достовірно знаючи про те, що корпорація ЄЕСУ як об’єднання двох юридичних осіб «ЄЕСУ» і «UEIL» на той час не існувала, ніде не була зареєстрована і прав юридичної особи не мала, під час підготовки і укладання договору від 3.11.97 р. № 3ГУ-97, знову наполягала на внесенні в його преамбулу відомостей про те, що компанія «UEIL» є корпоративним правом ЄЕСУ і виступає на її боці.»

У цьому епізоді накручені не менш цікаві речі, ніж раніше, які не несуть змістовного навантаження.

Що означає вислів слідчого: «створення начебто законних можливостей…»? Адже будь-яка дія чи намір діяти може бути або законним, або ні. Поняття «начебто» - не для юриспруденції.

«Наполягання» Тимошенко Ю.В. щодо формулювання преамбули договору подається як протиправна дія, в той час, як сторона договору має усі законні права наполягати на будь-яких умовах, що не суперечать законодавству, а якщо ці умови є сумнівними з правової точки зору, то інша сторона може на них не погоджуватися.

За логікою ж слідчого, російська сторона увесь час помиляється, а Тимошенко Ю.В. її постійно примушує робити те, що їй потрібно. Така позиція може тільки підняти авторитет Тимошенко Ю.В. в очах суспільства. Натомість дуже образливо це виглядає по відношенню до російської сторони, яка тут виставляється жертвою дій Тимошенко Ю.В. Чого не може бути за визначенням, бо якого рівня юристів залучав РАТ «Газпром» до укладання договорів, можна тільки здогадуватися.

«З цією метою, за вказівкою Тимошенко Ю.В., перший заступник генерального директора «ЄЕСУ» Шаго Є.П. і керуючий підконтрольної їй компанії «UEIL» Аксай Ш.Є., які не були обізнані з кінцевими злочинними намірами Тимошенко Ю.В. і Лазаренка П.І., всупереч умовам договору від 31.12.96р. № ЗГУ-97, яким передбачено постачання РАТ «Газпром» природного газу виключно ЄЕСУ, яке згідно з п.5.12 договору мала право залучити компанією «UEIL» за погодженням з РАТ «Газпром» лише до здійснення платежів по цьому договору або поставки матеріально-технічних ресурсів російській стороні в якості розрахунків з нею за природний газ, поставлений ЄЕСУ, уклали 31.12.96 р. фіктивний контракт № 031\97, за умовами якого саме вказана компанія («UEIL») постачатиме ЄЕСУ протягом 1997 року російський природний газ, що дало змогу «ЄЕСУ» у подальшому перерахувати отримані від реалізації природного газу споживачам України в 1997 році грошові кошти на рахунки компанії «UEIL».»

Якщо між компаніями «ЄЕСУ» і «UEIL» було укладено договір про співробітництво стосовно виконання умов договору з російською стороною або встановлено корпоративні зв’язки у іншій спосіб, ніж той, що передбачений п. 5.12 попереднього договору, то чому договір між ними про порядок поставок і взаєморозрахунків є фіктивним?

Крім того, з наведеної частини вбачається, що Тимошенко Ю.В. ніякої участі у цих діях не брала.

Продовження риторики про «кінцеві злочинні наміри» є лише припущеннями слідчого, але подаються, як беззаперечний факт.

Зважаючи на неналежне виконання «ЄЕСУ» своїх зобов’язань перед РАТ «Газпром» по оплаті отриманого російського природного газу, з метою врегулювання заборгованості по платежах в федеральний бюджет підприємств РАТ «Газпром» та здійснення фінансування видатків федерального бюджету на 1997 рік на оплату матеріально-технічних ресурсів для потреб підвідомчих МО РФ структур, що поставляються «ЄЕСУ» в залік заборгованості України за спожитий природний газ, в сумі 200 млн.дол.США., 03.03.97р. між Міністерством фінансів РФ, Міністерством оборони РФ, РАТ «Газпром», державною податковою службою РФ і АБ «Імперіал» РФ, «ЄЕСУ», в особі президента Тимошенко Ю.В., та підконтрольною їй компанією «UEIL», визначеної як корпоративний член «ЄЕСУ», в особі управляючого Аксоя Ш.С., укладено угоду без номера. Предметом угоди в кінцевому результаті погашення заборгованості федерального бюджету перед Міністерством оборони РФ, виділених федеральним бюджетом 200 млн.дол.США ЄЕСУ для поставок корпорацією матеріально-технічних ресурсів, перерахування ЄЕСУ цих коштів на рахунок РАТ «Газпром» за отриманий по договору від 31.12.96 р. № ЗГУ-97 природний газ.

У цьому епізоді детально розкривається процедура реструктуризації боргу, що виник з боку ЄЕСУ перед російською стороною, що є звичайним явищем внаслідок неплатежів українських споживачів за наданий їм ЄЕСУ російський природний газ.

Несвоєчасна оплата і вимушена через неї реструктуризація боргів або кредити чи позики для їх погашення виникають щомісяця і до сьогодні.

«12.03.97 р. на виконання умов угоди від 03.03.97р. б\н між ЄЕСУ в особі генерального директора Тимошенка Г.А., діючого за вказівкою Тимошенко Ю.В., підконтрольною їй компанією «UEIL» в особі управляючого Аксоя Ш.Е., які не були обізнані з кінцевими злочинними намірами Тимошенко Ю.В. і Лазаренка П.І. та ЦУМРІВГЗ МО РФ по контракту від 26.07.96 р. № 1481697, укладено додаткову угоду № 1203-9, предметом якої стало постачання додаткових обсягів товарно-матеріальних ресурсів для потреб Міністерства оборони РФ на суму еквівалентну 200 млн.дол.США, перерахованих на користь компанії «UEIL», що виступає на стороні ЄЕСУ та забезпечує оплату додаткового обсягу матеріально-технічних ресурсів підприємствам виробникам.»

У цьому епізоді вкотре повторюється фраза «за вказівкою Тимошенко Ю.В.» (по-перше, хто і який спосіб це довів?, а, по-друге, чи є це порушенням закону чи статутної норми? Про це ані слова).

Що стосується необізнаності підписантів, про яку так часто згадує слідчий, то варто згадати славетний постулат, якого слідчий, мабуть, не знає, що незнання закону не звільняє від відповідальності.

Звертаємо увагу, що з вищенаведеної частини Постанови вбачається, що Тимошенко Ю.В. в укладанні додаткової угоди № 1203-9 участі не брала.

«У свою чергу компанією «UEIL» 200 млн.дол.США перераховано РАТ «Газпром» в рахунок погашення заборгованості ЄЕСУ за отриманий по договору від 31.12.96р. № ЗГУ-9 природний газ, тобто, внаслідок реалізації «злочинних намірів» Ю.В.Тимошенко і П.І.Лазаренка здійснено погашення заборгованості України за російський газ.»

Невже знаходження такої можливості в екстремальних умовах може вважатися злочинними намірами?

Знову ж таки, основними доказами слідчого є лише застосування слів «злочинні наміри», тобто гіпотетичні висловлювання, які нічим підтверджуються: ані угодами, ані показаннями свідків, висновком експерта, речовими доказами, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами, що передбачено положеннями статті 65 Кримінально-процесуального кодексу України.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62 Конституції України).

«У подальшому 11.06.97 р. на виконання контракту від 25.07.96 р. №1481697 та додаткової угоди до нього від 25.12.96р. №1481697 д4, між ЄЕСУ, в особі генерального директора Тимошенка Г.А., діючого за вказівкою Тимошенко Ю.В., підконтрольною їй же компанією «UEIL», в особі управляючого Аскоя Ш.Е., які не були обізнані з кінцевими злочинними намірами Лазаренка П.І. і Тимошенко Ю.В., та ЦУМРІЗЕЗ МО РФ укладено угоду № 1481697-1, предметом якої була поставка ЄЕСУ в адресу МО РФ матеріально-технічних ресурсів на суму 200 млн.дол.США.

Крім того, 30.06.97 р. між ЄЕСУ, в особі генерального директора Тимошенка Г.А., діючого за вказівкою Тимошенко Ю.В. і необізнаного з кінцевими злочинними намірами Тимошенко Ю.В. і Лазаренка П.І., та ЦУМРІЗЕЗ МО РФ на виконання контракту від 25.07.97р. № 1481697 укладено угоду № 1481697-2, предметом якої була поставка ЄЕСУ в адресу Міністерства оборони РФ матеріально-технічних ресурсів на суму 200 млн.дол.США.»

У цьому епізоді спостерігаємо черговий повтор безапеляційних словосполучень: «За вказівкою Тимошенко Ю.В.» та «необізнаність з кінцевими злочинними намірами Тимошенко Ю.В., Лазаренка П.І. та ЦУМРІЗЕЗ МО РФ» на тлі добровільно і законно укладених двосторонніх угод, що врегульовували їхні господарські стосунки, та не вбачали будь-якими правопорушень.

«Таким чином, ЄЕСУ набула за укладеними службовими особами за вказівками Тимошенко Ю.В. при вищевикладених обставинах угодами від 11.06.97р. №1481697-1 та від 30.06.97р. №148 1697-2 зобов’язань на поставку Міністерству оборони РФ матеріально-технічних ресурсів всього на суму 450 млн.дол.США, проте умови вказаних угод ЄЕСУ виконані частково, незважаючи на те, що відповідно до висновку судово-економічної експертизи від 25.12.2002р. №4999 Київського НАІСЕ МЮ України з ЄЕСУ безпідставно перераховано по укладених з компанією «UEIL» контрактах від 30.12.96р. №24 та від 31.12.96р. №031\9 з рахунку АКБ «Південкомбанк» банку «Слов’янський» та АКБ «Приватбанк» на рахунок вказаної іноземної компанії за кордоном 944683245,63 доларів США; 30833509, 91 фунтів стерлінгів; 269304 німецьких марок.»

З цього епізоду незрозуміло, чому грошові операції через банківські рахунки (не чорним налом чи у інший прихований спосіб) за законно укладеними договорами і угодами мають піддаватися сумнівам і підозрам щодо реалізації «кінцевих злочинних намірів»?

«Так, маючи значний досвід керівництва господарською діяльністю комерційних структур, достовірно знаючи умови укладених за законодавством Російської Федерації угод про поставку матеріально-технічних ресурсів, щодо обов’язкового застосування штрафних санкцій за невиконання умов цих угод, усвідомлюючи значний розмір можливих фінансових санкцій, Тимошенко Ю.В. за попередньою змовою з Лазаренком П.І. прийняла рішення припинити розрахунки по угодах від 11.06.97 р. № 148 1697-1 та від 30.06.97р. № 148 1697-2.

Крім того, усвідомлюючи негативні наслідки та розуміючи, що внаслідок нарахування штрафних санкцій за недопоставку товарно-матеріальних цінностей значно зросте сума заборгованості, що підлягає поверненню МО РФ, Тимошенко Ю.В., за попередньою змовою з Лазаренком П.І., вчинила всі можливі дії, спрямовані на невиконання умов угод від 11.06.97 р. № 148 1697-1 та від 30.06.97 р. № 148 1697-2 ЄЕСУ.»

Цей епізод, як і усі попередні, наповнений нікчемним пустослов’ям, бо такі вилови як «за попередньою змовою з Лазаренком П.І.»; «…вчинила всі можливі дії, спрямовані на невиконання угод…»; «…прийняла рішення…» не підкріплено жодними фактами та доказами і мають суто декларативний характер, замість чіткого юридичного обґрунтування.

Чому «змова» з Лазаренком П.І., а не встановлення узгоджених дій держави і бізнесу в спільному питанні? Якщо прийняте якесь рішення, то де воно? Чому не досліджено підстави його прийняття?

«З цією метою, Тимошенко Ю.В., будучи співзасновником та фактично керуючим діяльністю ЄЕСУ, достовірно знаючи про наявність виданих Прем’єр-міністром України Лазаренком П.І. 26.08.96 р. уряду Російської Федерації гарантійних листів та виданий державним міністром України Мінченком А.К. державної гарантії уряду України від 31.12.96 р. по зобов’язаннях ЄЕСУ, на виконання спільного з Лазаренком П.І. злочинного умислу, направленого на зменшення реальних фінансових витрат та відповідно власного і Лазаренка П.І. збагачення на рахунок покриття існуючої заборгованості ЄЕСУ державними кошами, маючи реальні можливості використання для закупівлі та поставки МО РФ матеріально-технічних ресурсів, безпідставно перераховані протягом 1996-1997 років за контрактами від 30.12.95р. №24 та від 31.12.96р. № 03ГА97 компанії «UEIL» грошові кошти, з 30.05.2000р. припинила здійснення ЄЕСУ своїх зобов’язань перед МО РФ, тим самим, за попередньою змовою з Лазаренком П.І. перекладання виконання угод від 11.06.97р. №148 1697-1 та від 30.06.97р. №148 1697-2 на Кабінет Міністрів України.»

У цьому епізоді спостерігаємо справжній юридичний «пірует».

Лист Лазаренка П.І. Чорномирдіну В.І. це лише визначення ЄЕСУ як відомої уряду компанії, виконання договірних зобов’язань якою, на той час, становив найменший відсоток ризиків. Компанія ЄЕСУ була не єдиною у вказаному листі, вона була серед переліку інших компаній – суб’єктів господарської діяльності. Тобто цей документ мав статус рекомендаційного листа і не є державною гарантією. Лист Мінченка А.К. тим більше не є і не може бути державною гарантією з правової точки зору. А відтак відсутній сам факт реалізації злочинного наміру чи злочинної домовленості перекладання договірних зобов’язань ЄЕСУ на Кабінет Міністрів України. Проглядається лише надання допомоги вищими посадовими особами КМУ комерційній структурі ЄЕСУ в реструктуризації заборгованості, яка виникла з вини споживачів газу і може бути визначена, як загальнодержавна проблема, у розв’язанні якої уряд зобов’язаний брати участь. Але подається цей випадок одразу з обвинувальним ухилом, спрямованим на чергове звинувачення Тимошенко Ю.В. у всіх бідах нашої держави (підвищили ціну на газ – винна Тимошенко, немає коштів для соціальних виплат – знову провина на Тимошенко і так далі).

«…у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за переліченими вище угодами, МО РФ звернулось до Арбітражного суду Москви із позовами про стягнення з ЄЕСУ заборгованостей.

Незважаючи на винесення Арбітражним судом Москви рішень щодо задоволення вимог МО РФ до ЄЕСУ на вказану суму, визнання у судовому засіданні представником ЄЕСУ позову в частині отримання суми попередньої оплати за угодою від 30.06.97 р. № 148 1697-1 в розмірі 197983803, 90 доларів США, а також визнання і приведення Апеляційним судом Дніпропетровської області 15.05.2003р. рішень Арбітражного суду м. Москви до виконання на території України, ЄЕСУ своїх зобов’язань перед МО РФ не виконало… враховуючи наявність гарантій уряду України щодо взаємовідносин зазначених сторін, 10.06.11 р. МО РФ звернулось до Кабінету Міністрів України з питання погашення заборгованостей ЄЕСУ у сумі 405, 5 млн. доларів США.»

У цій частині змішано геть усе, що багаторазово декларувалася по тексту і тепер воно видається за доведену істину, в тому числі наголошується на тому, що була урядова гарантія на погашення заборгованостей ЄЕСУ, в той час, як її ніколи не було і немає.

З іншого боку, Лазаренка П.І. було відправлено у відставку 2 липня 1997 р., і тому розмови про «злочинні змови» не зовсім збігаються у часі.

Саму компанію ЄЕСУ було фізично і економічно знищено владою Кучми, що й не давало можливості ЄЕСУ виконати договірні зобов’язання (тобто ситуацію було створено штучно). Тому перекладання зобов’язань ЄЕСУ на державу здійснено не Тимошенко Ю.В. і Лазаренко П.І., а тодішніми можновладцями, яких має визначити суд і притягнути до відповідальності за зухвале знищення бізнесу Ю.В.Тимошенко з суто політичних мотивів, що і призвело до неможливості погасити борги.

Насамкінець виникає питання: «Чому МО РФ нагадало КМУ про борги ЄЕСУ чотирнадцять років поспіль?»

Навряд чи у когось виникнуть сумніви у тому, що Україна в особі Богословської та того ж Кузьміна випросила такий лист у МО РФ, щоб хоч щось пред’явити Тимошенко Ю.В. у якості кримінального звинувачення.

«Незважаючи на те, що Тимошенко Ю.В. та Лазаренко П.І. виконали всі дії, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, розрахунки по боргах ЄЕСУ, за рахунок державних коштів не були проведені з причин, які не залежали від їх волі, оскільки під час перевірки Кабінетом Міністрів України повідомлення МО РФ Сердюкова А.Г. до уряду України від 10.06.11 р. їх кримінально-карні діяння були виявлені, а матеріали щодо цього повідомлення від 23.06.11 р. № 6533-02-11 та від 29.06.11р. № 6685-02-11 направлені до Служби безпеки України.

Це заключний епізод «памфлету» слідчого, з якого теж випливають додаткові питання внаслідок непереконливості його тверджень.

Продовжуючи зомбування майбутніх учасників судового процесу над Тимошенко, у логічному ланцюжку слідчого вкотре спостерігаємо повторення нічим не доведених його уяв (чи версій), презумпції невинуватості для нього не існує, адже він напевно має відповідне замовлення з високих кабінетів.

Однак власними словесними піруетами підтверджує невинуватість Тимошенко Ю.В. і свідому фабрикацію владою цієї кримінальної справи, оскільки за висновками слідчого зрозуміло, що немає жодних доказів наявності протиправних діянь Тимошенко Ю.В.

Слідчий обвинувачує Тимошенко Ю.В. у вчиненні закінченого замаху на розтрату чужого майна, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.

Проте давайте проаналізуємо положення чинного законодавства, яке встановлює, що замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (частина перша статті 15 Кримінального кодексу).

Слідчий у постанові не наводить жодних фактів, які б підтверджували діяння чи бездіяльність з прямим умислом Ю. Тимошенко при здійсненні замаху на злочин.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч.2 ст.12 КК).

Фактично, по черговій замовній кримінальній справі № 660 до суду передавати нема чого. У Постанові кількість повторів позиціонується як доведена істина, що суперечить усім нормам кримінально-процесуального законодавства.

Що стосується російської сторони, то це окрема тема. Були борги ЄЕСУ чи не було, були вони погашені, реструктуризовані, списані чи ні, мала б розібратися російська сторона у порядку, передбаченому тими самими двосторонніми угодами, які безліч разів згадуються по тексту безглуздої писанини слідчого, адже не може існувати жодного договору, контракту чи угоди без визначення умов врегулювання спірних ситуацій.

Натомість, без будь-яких пояснень обставин, що призвели до майже 14-ти річного мовчання російської стороні, слідчий наводить офіційну вимогу до КМУ щодо погашення боргів ЄЕСУ у вигляді листа до МО РФ, увага! Аж від 29.06.11 р.!!!

З яких це пір у такий спосіб почали регулюватися господарські відносини? За якими правовими нормативами України чи Росії? Навіть Мін’юст України офіційно не визнав його юридичної сили, про що чинний Міністр юстиції Лавринович О.В. повідомив своїм листом Богословську І.Г., як голову, нашвидкуруч сформованої більшістю у ВРУ слідчої комісії по Тимошенко Ю.В. (яка честь?), і яка й випросила листа від Міністра оборони РФ Сердюкова про повернення боргів. Адже у цієї комісії не було іншого засобу зачепити Ю.В.Тимошенко, а дуже хотілося, та й «хазяї» - замовники вимагали «результату».

У викритті цього прокурорсько-сбушно-слідчого шахрайства варто було б звернутися ще й до фактів відсутності у Ю.В. Тимошенко розпорядчих повноважень протягом майже усього періоду штучного розгортання та роздмухування владою (тоді Кучми, а тепер Януковича) кримінальних справ, та, як наслідок, «міжнародного скандалу», начебто з вини Тимошенко.

Всі посилання на кшталт «за вказівкою Тимошенко Ю.В.»; « у злочинній змові Тимошенко Ю.В. і Лазаренка П.І.», є нічим іншим як хворобливими уявленнями причетних до цього бруду правоохоронців та можновладців з єдиною метою – засудити Тимошенко Ю.В. до тюремного ув’язнення і якомога на більший термін, що є очевидним не тільки фахівцям в області права, а й пересічним громадянам, що не позбулися здорового глузду.

Разом із тим, не зважаючи на всю абсурдність пошарово прокоментованих епізодів обвинувального висновку, старший слідчий в ОВС з відділу І управління головного слідчого управління СБУ, майор юстиції М.Грабик резюмує:

«Таким чином, Тимошенко Ю.В. своїми умисними діями за вищевикладених обставин, що виразилися у закінченому замаху на розтрату чужого майна – коштів державного бюджету України в сумі 405 млн.500 тис. доларів США, що складає 3233254250 грн. за курсом НБУ станом на 10.06.11р., шляхом зловживання особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, вчинила злочин, передбачений ч.2 ст.15, ч.5 ст.191 Кримінального кодексу України, постановляє:

Притягнути громадянку Тимошенко Ю.В., 27 листопада 1960 року народження, як обвинувачену у кримінальній справі №660, за пред’явленими їй обвинуваченнями у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.15 і ч.5 ст.191 Кримінального кодексу України.»

Та передає справу до суду, засідання якого переноситься безліч разів з відверто політичних мотивів, адже відмова Ю.В. Тимошенко від участі у цьому фарсі та неможливість її присутності на судових засіданнях з об’єктивних причин, не є підставою для перенесень розгляду справи, як вбачається з попереднього досвіду.

Маючи таку слабку доказову базу та невизначеність позиції влади щодо тепер вже реальних юридичних претензій МО РФ до КМУ, що розглядаються в судах (напросилися на свою голову), влада не розуміє, як далі діяти?

Якщо піти на програш своїм же судам, то треба буде сплатити згадану суму і якимось чином перекласти її на Тимошенко Ю.В., але цієї суми немає у бюджеті та й громадяни можуть не зрозуміти цього подарунку Росії за рахунок платників податків. А якщо виграти (щоб було цілком справедливим), то справа ЄЕСУ вчергове розвалюється, і ті, хто її фабрикував мають відповідати за вже витрачені на цю судову тяганину ресурси, і знову ж таки за рахунок платників податків (згадаємо скільки разів за останні три роки вносилися поправки до ЗУ «Про Державний бюджет» саме у частині додаткових мільярдних вливань у правоохоронні органи, та й основні бюджетні розписи були найбільш щедрими по аналогічних витратних статтях і суспільство на власні очі бачило, куди переважно спрямовувалися ці бюджетні ресурси). Влада від цього у паніці і в шоці, тому ми спостерігаємо різновекторні висловлювання і прокуратури, і КМУ, і Мін’юсту.

Тобто вчергове влада сама себе заплутує у нестерпному бажанні якнайдовше засадити Ю.В. Тимошенко, принаймні на час володарювання в Україні пана Януковича.

Але є всі сподівання, що їм не вдасться це зробити. Юлі волю! Слава вільній від бандократії і окупантів Україні!

 

Народний депутат України Тищенко О.І.

 

Біографія

Статистика