Кого береже оплачувана громадянами міліція?

Трагічний випадок у київському супермаркеті «Караван» та всі події навколо цього висвітили безпорадність і нікчемність української міліції.

Важко собі уявити, щоб ціла зграя лоботрясів, екіпірованих за останнім писком сучасних розшукових технологій, до цього часу не спромоглася відшукати і заарештувати зухвалого потрійного вбивцю, про якого відомо, як інформує Міністр внутрішніх справ України, буквально все. ЗМІ та Інтернет-простір із самого початку були переповнені живими відео-зйомками з місця подій, повідомлялося, що нібито встановлено особистість злочинця, опубліковано безліч його фотографій і повна біографія, встановлено місце проживання, допитано сімейне оточення і т.і.

Такого безпрецедентного врожаю інформації навряд чи знайдеться з будь-якого іншого кримінального злочину. У більшості випадків, особливо у кінофільмах, демонструється чесність і самовідданість міліціянтів, які за надто опосередкованими ознаками і прикметами, шляхом дедукції, вираховують і сценарій, і задум, і найбільш вірогідні місця перебування виконавців злочинів, де їх і затримують, іноді ризикуючи життям. Але то в кіно…

У житті видається все інакше. У часи, коли все навколо оплутано відеоспостереженням, електронними базами даних, інформаторами і хранителями спокою влади, міліція, СБУ, прокуратура виявляються безсилими. Спіймати одного злочинця, що залишив стільки слідів, наша правоохоронна система виявилася нездатною. Натомість, уся ця зграя дармоїдів полюбляє хизуватися перед неозброєними громадянами на мітингах незадоволеної владою частини населення, штучно провокуючи бійки чи інші конфлікти нібито силового протистояння, в якому постраждалими виявляються виключно екіпіровані до зубів міліціянти, що у кількості зазвичай перевищують кількість протестуючих мирних і неозброєних людей, серед яких багато бабусь і дідусів, які стають фігурантами кримінальних справ у якості нападників.

Порядні чиновники, особливо люди військові або такі, що очолюють інші високодисципліновані і відповідальні структури, за умов подібного ганебного результату своєї діяльності чи недієздатності подають у відставку. Але це не про наших можновладців, що діють вкрай непрофесійно і нічого доброго не зробили для держави та її простих громадян, які можуть хизуватися і займатися виключно самолюбуванням, навішуючи собі погони такої значущості, що й на плечах не вміщуються, та робити погрозливі, як у кам’яних пам’ятників, обличчя, що, на їх думку, має свідчити про їх особисте місіонерське призначення. Вони, особливо у середніх та вищих ешелонах корпоративної ієрархії, вже звикли до розкішного й забезпеченого життя, маючи карт-бланш на побори з громадян, організацій, водіїв та інших категорій осіб і вже на генетичному рівні ці жирні коти не здатні, як кажуть, мишей ловити, а тим більше йти на найменші ризики, скажімо, отримати у пику у силовому протистоянні бандитизму, не кажучи про щось більше.

То які ж надії покладає український «самодержець» Янукович на цих горевояків, які у скрутній ситуації першими злиняють з поля бою? Чи не тому з такою поспішністю протягується проект Закону, за яким армії дозволялося б втручатися в сутички з громадянами України? Дикість? Але цілком реальна, бо на внутрішні війська, мабуть, немає надії.

Між тим, на армію годі сподіватися, бо вона (мається на увазі командний склад) по-своєму розбещена і ні на що сьогодні не здатна.

Але, якщо Верховний Головнокомандувач усе це терпить і нічого не помічає, він підтверджує таким чином, що його все влаштовує. А чи влаштовує це платників податків, за рахунок яких уся ця армада разом із Януковичем утримується?

Ціна такої терпимості є дуже високою. По-перше, міліція та інші силові структури не захищають громадян від зухвалого вбивці, який знаходиться серед нас, і у будь-який момент хтось наступний може виявитися його жертвою, тим більше, що за підозрами тих же горе правоохоронців, існують щонайменше п’ять нерозкритих ними вбивств із схожим «почерком» злочинця і його зброї. По-друге, незавершеність операції призводить до викиду в інформаційний простір великого обсягу недостовірної, а може й провокаційної, інформації, від якої можуть страждати невинні люди.

Скажімо, визначення Міністром МВС особи злочинця не надає впевненості в гарантованій відсутності помилки, бо хоч портретний збіг Ярослава Мазурка з особою на відеозаписі досить високий, проте повна автентичність викликає сумніви не тільки у його дружини. У той же час співпадіння у часі скоєного злочину і зникнення Мазурка теж здається невипадковим. Але як би там не було, а його сім’я і найближче оточення знаходяться під колосальним моральним тиском з боку усього оточення (сусідів, знайомих власних почуттів тощо). І якщо в такій ситуації через декілька років (раніше від наших правоохоронців чекати нема чого) випадково міліція натрапить на злочинця з «Каравану» і з’ясується, що це не Мазурок, що тоді? Хто і яким чином поверне честь і гідність невинно постраждалим людям?

Під час обговорень у ЗМІ та Інтернет-просторі цієї трагічної інформації надавалися найнегативніші оцінки роботі міліції, яка проґавила усе, що можна було проґавити, та й продовжує у тому ж дусі. Оцінювали і спеціалісти з чималим стажем розшукової діяльності, і громадяни, які з такою діяльністю ніколи не зіштовхувалися, до яких можна віднести і автора цієї статті.

Але ніяк не можливо второпати:

- яким чином людина, що вибігла після скоєння злочину із супермаркету, на очах у сотень, а може й тисяч громадян, без транспорту, без нічого миттєво кудись зникла непоміченою?

- як швидко охорона чи керівництво «Каравану», маючи рації, тривожні кнопки, мобільні телефони, повідомили міліцію про злочин і як швидко міліція на це повідомлення відреагувала?

- чому миттєво не була задіяна система «перехват», коли жодна особа не просковзне поза увагою міліції і обладнання, яким вона екіпірована?

- куди поділися ті розхвалювані екстрасенси, які по телевізору демонструють чудеса інтуїції чи контактів з вищими силами природи?

- як може людина вже три тижні поспіль існувати без даху над головою, без грошей, без теплого одягу, без інших умов існування, розчинитись серед нас та ще й глузувати з міліції в Інтернеті?

- чому згорнуто пошук злочинця, і операцію стосовно його затримання переведено у режим очікування? Невже розрахунок на те, що сам з’явиться або ще когось вб’є - і в такий спосіб засвітиться?

Усі ці та інші аналогічні питання, на які немає відповіді і за які відсутня відповідальність (як і за все інше, що не стосується особистих інтересів, Януковича не цікавить, інакше з такого приводу не тільки Міністра МВС було б відправлено у відставку, а й зроблено цілу революцію у цих структурах), породжують чимало версій, аж до розробленої владою технології залякування громадян перед виборами та відволікання їхньої уваги від неминучого падіння у прірву диктатури після виборів.

Проте поряд з цим негативом, за одним з основних законів філософії, ходить і позитив. Він полягає в тому, що:

- якщо дійсно вчинок «караванського вбивці» був спровокований здирництвом жертв, то це великий урок усім здирникам, в тому числі і серед міліції;

- наша свідомість закарбує істину, що сподіватися у будь-якій ситуації потрібно лише на себе, злочинна влада не тільки не врятує, а ще й у змові із злочинцями може заподіяти чималої шкоди пересічним громадянам, які нічого нікому не завинили.

Тож виникає риторичне питання: «Кого береже оплачувана нами міліція?...».

 

 

Народний депутат України О. Тищенко

 

Біографія

Статистика