Генпрокуратура виторговує у Мельниченка компромат на Тимошенко

«Тяжка і складна» робота у фабрикаторів та інсинуаторів з Генеральної прокуратури, якщо їм доводиться увесь час приймати протилежні за змістом рішення  з одних і тих самих правових питань.

Цікавою і показовою є кримінальна справа проти Мельниченка за розголошення державної таємниці, яку порушено ще 4 січня 2001 р. (державна таємниця у нас – це матюки Кучми та неприховане замовлення ним знищення Гонгадзе, вбивства Щербаня, ув’язнення Лазаренка, Тимошенко та планування й підготовка інших кримінальних злочинів офіційної влади).

Попри те, що протягом тривалого часу непохитною позицією спільників Кучми – читай «Бандити у законі» – була фізична неможливість здійснювати аудіо записи в його кабінеті, а відтак суспільству нав’язувалася думка, що «плівки Мельниченка» – це суцільний монтаж поза межами Адміністрації Президента з провокаційною метою, відкриття цієї кримінальної справи красномовно і апріорі означало визнання ними не тільки самого факту ведення записів, а й їх автентичності.

І все ж, маніпулюючи законом, діячі від слідства під виглядом сумнівів і дискусій протягнули більше десяти років часу, піддаючи міжнародним та власним експертизам ці записи на предмет їхньої автентичності, та вже маючи усі підтверджуючі висновки, застосовують їх як докази там, де вигідно, і не визнають такими, де їм це не потрібно, щоб, не доведи Боже, не викрити Кучму, як кривавого злочинця, вартого довічного ув’язнення, бо їх усіх до цього причетних теж треба тоді відправляти  у каталажку, як активних співучасників та безпосередніх виконавців його замовлень. Сьогодні ж, коли Мельниченко вже багато разів знаходився нібито у міжнародному розшуку (слід нагадати, що Перший заступник Генерального прокурора України Кузьмін, за його ж інформацією, минулого року під час розшуку неодноразово зустрічався з Мельниченком за кордоном, чи то з метою протизаконного допиту (за що Кузьміну анулювали американську візу), чи то з метою змови з ним щодо надання компромату проти Тимошенко Ю.В. в обмін на послаблення штучного прокурорського тиску (тобто здійснення торгу шляхом відвертого шантажу – улюбленого прийому вітчизняних горе-правоохоронців). Мельниченка навіть не затримали  в аеропорту прильоту, після добровільного повернення в Україну, не ув’язнили до СІЗО як такого, що ухилявся від слідства, а тепер ще й ГПУ відмінила обвинувальний акт тринадцятирічної давнини, який відправила на додаткове розслідування (слід очікувати, що це додаткове розслідування триватиме не менший термін, ніж первинне, а там помре не тільки Кучма…). Тобто, скоріш за все, торг відбувся.

При цьому, замість статусу звинувачуваного Мельниченко набуває статусу свідка, що автоматично звільняє його від запобіжного заходу, принаймні на території України. Єдине, що можуть вдіяти слідчі – зробити його невиїзним. Однак очевидно, що це його влаштує – не дарма ж він тільки-но одружився саме в Україні…

Наївно сподіватися, що цю напівсвободу Мельниченкові дарували за просто так, адже перед цим, як вже згадувалося, тривали його непрості переговори з ГПУ… Мабуть, задовольнив Мельниченко ГПУ у її пристрасному бажанні отримати «компромат» на    Ю.В. Тимошенко з метою розкручування кримінальної справи щодо її нібито причетності до вбивства Є. Щербаня.

І якщо таке станеться, або сталося – буде надто цікаво порівняти цю «інформацію» Мельниченка з його ж інформацією річної давнини, за якою він готовий був свідчити у суді про непричетність Ю.В. Тимошенко до цієї трагедії.

У зв’язку з таким знаковим інформаційним приводом постає дуже багато питань до Генеральної прокуратури, які вона чомусь вперто залишає без відповіді. Приміром:

– чому не пояснюються причини і мотивації скасування обвинувального акта (без рішення суду?!)?

Посилання на таємницю слідства, або на додаткові факти, наведені Мельниченком на допиті, тут недоречні, оскільки, коли питання стосується Тимошенко Ю.В., ГПУ не вважає за доцільне навіть довести фактами свої підозри, а одразу оголошує свої припущення як здійснений факт;

– чому не порушено кримінальні справи проти слідчих та інших причетних посадових осіб щодо непрофесійного і неякісного проведення слідства на первинному етапі? Адже повинен хтось нести відповідальність за введення в оману суспільства протягом 13 років, заподіяння моральних страждань невинним людям, витрат бюджетних коштів на виконання пустопорожніх слідчих дій протягом тривалого часу?

І таких питань можна порушувати безліч, якщо би був сенс, але ми вже неодноразово упевнилися в тому, що на них або не буде жодної реакції, або буде вкинута в інформаційний простір чергова нісенітниця, за емоційним обговоренням якої потоне саме запитання. Така, на жаль, у нас влада.

 

Народний депутат України

VI скликання                                                                 О. Тищенко

 

Біографія

Статистика