Без вини винна?

26.06.2013 р.

Це риторичне питання, як не важко здогадатися, стосується Ю.В. Тимошенко. Протягом двох років точаться дискусії щодо справедливості її засудження. Важко пригадати іншу резонансну подію, яка б протягом такого ж тривалого часу не сходила зі сторінок ЗМІ та Інтернет ресурсу всього цивілізованого світу.

Що ж турбує незгодних з судовим вироком (а їх тільки в Україні відповідно до неодноразових опитувань понад 80% громадян)? Чому вся зовнішня політика України протягом усього часу панування Януковича пробуксовує та будь-які міжнародні стосунки пов’язуються головами іноземних держав, їх урядами і парламентами з вирішенням проблем Тимошенко Ю.В.?

Немає особливого сенсу повторювати притягнуті за вуха та сфальсифіковані прокуратурою і українськими судами «юридичні підстави» щодо її засудження та будь-яких нових звинувачень, які не витримують жодної критики ані з боку незалежних правників, ані з боку суспільства, що одностайно вважають кримінальні переслідування Ю.В. Тимошенко політично вмотивованими, вибірковими і замовними. Натомість варто звернути увагу на додатковий аспект доказової бази невинуватості Ю.В.Тимошенко, який, на жаль, хоч і фігурує опосередковано у матеріалах кримінальної справи стосовно газових угод з Росією, але не долучався в якості основного доказу під час слідства та наступних судових засідань всіх рівнів.

Мова йде про вчинення діянь Голови уряду в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільної корисної мети, що відповідно до ст.ст. 39, 42 Кримінального Кодексу України не є злочином.

На цей факт звертає увагу колишній  старший слідчий в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України, старший радник юстиції, член Української асоціації прокурорів В.В. Сандига у його клопотанні від 10.06.13 р. (додається) перед Президентом України Януковичем В.Ф. «Про помилування колишнього Прем’єр-міністра України Тимошенко Ю.В., засуджену за ст. 365 ч. 3 Кримінального Кодексу України», і вмотивовано вважає це знов виявленими обставинами, за якими так звана газова справа проти Ю.В. Тимошенко  має бути переглянута українськими судами.

Автор наводить дуже виважені і переконливі юридичні обґрунтування, але ж є і додаткові докази про наявність умов крайньої необхідності та виправданого ризику.

По-перше, мали місце неприховані антидержавницькі дії тодішнього Президента України Ющенка, який особисто декілька разів штучно загострював ситуацію у переговорному процесі з російською стороною, що призвело спочатку до підвищення ціни на імпортований газ майже удвічі, у 2006 році (з 50 до 95 доларів США за 1000 кубічних метрів), після цього двічі знову майже подвоювалася ціна (у 2007 році до 130 і у 2008 році до 179,5 доларів США), а у  2009 році взагалі свідомо зірвав переговори на цифрі 250 доларів США, що призвело до загальноєвропейської газової кризи. А коли Ю.В. Тимошенко взяла цей удар долі українського народу і Європи на себе, відновивши переговори, Ющенко відізвав Голову НАК «Нафтогаз України» Дубину з цих переговорів, що вкрай розлютило російську сторону і призвело до визначення Росією інших умов підписання газових контрактів. При цьому Ющенко відверто зловживав владою, видаючи власні директиви, та неодноразово скликаючи РНБО з метою тиску на уряд та на господарюючі суб’єкти шляхом ухвалення антиурядових рішень, на що не мав ані прав, ані повноважень. Саме його метушня та кришування штучного посередника на газовому ринку РосУкрЕнерго ледве не призвело до повторення загальноєвропейської газової кризи і це обов’язково б сталося, якщо б Ю.В. Тимошенко не владнала цю проблему, хоч і не найкращим чином, але не гіршим за варіант, на якому зупинився Ющенко (слід зазначити, що у 2009-2010 роках середньозважена ціна російського газу становила 232,98 доларів США за 1000 кубічних метрів). То ж дуже прозоро проглядається відповідальність особисто Ющенка за ті втрати, які сталися внаслідок укладених у 2009 р. «газових контрактів» та штучне утворення ним тих самих умов крайньої необхідності. Разом із тим, Генеральна прокуратура України вперто не цікавиться цими фактами та залишає Ющенка у спокої. Хіба це не вибірковий підхід чи не політичні мотиви? Адже Ющенко не може конкурувати з жодним серйозним політиком і тому нинішній владі не цікавий. Варто пригадати також і неодноразові несанкціоновані втручання у переговорний процес з Росією по газовому питанню з боку тодішньої опозиції, очолюваної Януковичем. Саме їхній представник Ю.Бойко, не обіймаючи на той момент жодних державних посад, неодноразово втручався у міжнародні міжурядові переговори, лобіюючи власні бізнесові інтереси і перш за все збереження у шахрайській схемі поставок імпортованого з Росії газу через приватного посередника РосУкрЕнерго, співзасновником якого він був на той момент і залишається таким по сьогодні.

Тобто Ю.В. Тимошенко, взявши на себе увесь цей міжнародний газовий тягар, одночасно піддавалася шаленому внутрішньому тиску з боку Ющенка і КО і ганебному сепаратизму з боку команди Януковича, яка не мала тоді жодних державних повноважень.

Таким чином, як це не парадоксально, тодішній легітимний Президент разом із затятою опозицією в особі Партії регіонів, очолюваної Януковичем, грали на єдиному антидержавницькому полі проти уряду Ю.В. Тимошенко. Дискредитувати та скинути цей уряд було для них єдиним і головним завданням незалежно від наслідків, якими б тяжкими вони не були для держави та її громадян. Однак і ці факти, які навіть не потребують кропітких досліджень,  до сьогодні залишаються поза увагою Генеральної прокуратури, яка натомість генерує сумнівні обвинувальні вироки для суддів по Ю.В. Тимошенко.

По-друге, виступаючи в Печерському районному суді в якості свідка сторони обвинувачення по «газовій справі» проти Ю.В. Тимошенко, на той момент вже екс-президент України Ющенко під присягою запевнив суд, що у газосховищах держави перебувала достатня кількість газу, щоб, мовляв, не поспішати з укладанням газових контрактів. І це було долучено до справи, як переконливий доказ провини Тимошенко Ю.В. Але ж, як показала подальша практика, Янукович і його команда здійснили безліч візитів до Москви на різних представницьких рівнях за часи перебування у владі (на сьогодні 3,5 роки), натомість ані на йоту не наблизилися до вирішення газового питання в інший спосіб, ніж це зробила Ю.В. Тимошенко, марно витративши при цьому купу грошей з державного бюджету. Таким чином, вже другий з основних «доказів» у справі не витримує критики. Про нікчемність інших доказів і звинувачень викладалося у моїх статтях неодноразово, тому немає сенсу повторюватися.

Звертає на себе увагу і той факт, що вважаючи «газові контракти» злочинними і укладеними з грубими порушеннями кримінального характеру, влада Януковича до цього часу не наважилася звернутися, як обіцяла, до Стокгольмського арбітражного суду щодо розірвання цих контрактів, а віце‑прем’єр-міністр з питань палива та енергетики Юрій Бойко у виданні «Дзеркало тижня» (адреси посилання: http://gazeta.zn.ua/macrolevel/o-ts-o-es-i-sovrazhestve-partnerov-_.html; http://vkurse.ua/ua/events/nevozmozhno-razorvat-v-sudebnom-poryadke.html) визнав, що «газовий контракт» з Росією неможливо розірвати у судовому порядку, оскільки для позовів відсутні формальні підстави. А це апріорі означає, що контракт оформлено цілком коректно, що підтверджується його чинністю до цього часу з моменту укладання. З цих позицій є абсурдом будь-які обвинувачення Ю.В. Тимошенко, а тим паче її засудження, якщо немає ніяких порушень та будь-якої провини, окрім факту політичних переслідувань Ю.В. Тимошенко.

З огляду на вищенаведене не зрозуміло, чому так важко для нашої судової системи і влади взагалі вдатися до неупередженого перегляду газової справи та звільнити Ю.В. Тимошенко, адже все ясно як Божий день і лежить на поверхні.

Зрозумілим в цій ситуації може бути тільки свідоме політичне переслідування Ю.В. Тимошенко та неподоланне бажання перш за все Януковича згнобити її за ґратами за бандитським принципом «Век свободы не видать».

 

Народний депутат VI скликання                                   О. Тищенко

 

Біографія

Статистика